понеділок, 15 вересня 2014 р.

Абсолютно заповедные степи

Колеги,
обурює не тільки ставлення до В.С.Гавриленка, а в його лиці до Асканії-Нова, і навіть не печерний рівень підходів і аргументації, але й те зухвальство, з яким псевдозахистники природи паскудять у ЗМІ та кабінетах чиновників. Вони, мабуть, вважають що нам нічим відповісти і, тому, навіть не припускають, що не заслуговують хоч на якусь реакцію з нашого боку. Це теж, що Миклухо-Маклаєві пояснювати порівняльно-анатомічні особливості осетрових риб папуасам. Адже для того, щоб аборигенові Нової Гвінеї втлумачити суть термінів «порівняльно-анатомічні», «особливості» та «осетрові риби», йому, як мінімум, слід закінчити школу і університет. Але ж щось Микола Миколайович їм таки намагався пояснювати. Давайте спробуємо й ми. Хто як може. Бо ДОСТАЛИ!  
Ю.Андрющенко

Готувався до дискусії про «абсолютність заповідників» у Степовому бюлетені, тому й російською:



Абсолютно заповедные степи: а есть ли дискуссия?


« … если я, вместо того, чтобы оперировать каждый вечер, начну у себя в квартире петь хором, у меня настанет разруха. Если я, входя в уборную, начну, извините за выражение, мочиться мимо унитаза и то же самое будут делать Зина и Дарья Петровна, в уборной начнется разруха. Следовательно, разруха не в клозетах, а в головах …»
М.Булгакова «Собачье сердце»
  
Дискуссия о заповедности степей на страницах Степного бюллетеня (http://savesteppe.org/ru/archives/10743, http://savesteppe.org/ru/archives/11122, http://savesteppe.org/ru/archives/11332) оголила ее актуальность, как следствие того, что, перефразируя классика, не все так хорошо в Заповедном королевстве. А то и откровенно плохо. Но, прежде чем присоединится к обозначенной полемике, следовало бы договориться о терминах, а уж потом предлагать, что именно, зачем и каким образом заповедывать.
Словари и справочники пестрят разнообразием трактовок понятия «степь». Как в притче о слепцах, описывающих слона по его частям, для ботаников это, «травянистая, преимущественно злаковая растительность …», для почвоведов – «черноземы и каштановые почвы ….», для географов – «зональный тип ландшафта …» и т.п. Хотя большинство все же склоняется к ботанической трактовке термина, в том числе, почему то, – зоологи. Но, справедливости ради, далеко не все. Так, В.Г.Мордкович (1982) считает, что «К определению степной экосистемы должно привлечь все ее составные элементы: климат, растительность, животное население, микрофлору и почвы. Климат является компонентом, определяющим поступление в экосистему движущего начала биологического круговорота - энергии и ее главных носителей: воды и воздуха. Растительный компонент выполняет функцию синтеза органического вещества на базе поступающей энергии и минеральных веществ, изначально заложенных в горной породе, подстилающей экосистему. Животные служат звеном, обеспечивающим первичное механическое и биохимическое разрушение органического вещества и подготовку его к будущему гумусонакоплению. Еще одной важной функцией животного населения является регуляция ритмики активности микрофлоры, которая завершает разложение органического вещества. Главные задачи микроорганизмов в биологическом круговороте - синтез физиологически активных соединений, гумусообразование и полная минерализация органических остатков». А согласно П.П.Семенову-Тян-Шанскому (Чибилев, 1990) «… понятию степи не противоречит ни присутствие на ней твердокаменных групп и кряжей (как это замечается в киргизской степи), ни произрастание на ней перелесков, состоящих из лиственных лесных пород, как это замечается в Ишимской и Барабинской степях. Орошение есть необходимое условие существования степи: безводная степь перестает быть степью и делается пустыней. Но характер орошения степи может быть весьма различен. Степь может быть орошена реками, текущими или по совершенно ровной ее поверхности, или в более или менее глубоких ложбинах. Наконец, степь может совсем не иметь текущих вод, а быть покрыта пресноводными или солеными озерами» (к слову, многие ли степные заповедники соответствуют этому?).
Так что же следует заповедывать? Из приведенного выше следует, что заповедывать необходимо варианты степных ландшафтов, т.е. участки суши, на которых  в условиях зонального климата сформировались комплексы степных микроорганизмов, растений, животных, почв и поверхностных вод. Причем, растений - не только травянистых, но и автохтонных древесно-кустарниковых видов (шиповников, боярышников, вишни, груши, лохов, терна и др.), почв - весь спектр черноземов и каштановых, включая солончаковые, каменистые, песчаные, а и поверхностных вод - ручьев, речушек, озер, в том числе и сезонных, возникающих после таяния снега и сильных дождей в подах и других понижениях, но пересыхающих при продолжительном отсутствии атмосферных осадков. При этом, следует иметь ввиду, что растительность для большинства, если не для всех степных позвоночных, имеет не столько трофическое значение (к примеру, не известны виды птиц, жестко зависимые от конкретного вида или ограниченной группы видов растений), сколько физическое - для размножения, отдыха, скрадывания и т.п. Поэтому, практически для всех степных видов птиц определяющим является не видовой состав растительности (ассоциаций, формаций и т.п.), а ее высота, плотность проективного покрытия ею грунта, мозаичность – чередование участков с разными значениями этих показателей или вообще лишенные растительного покрова. А приводит к этому вытаптывание и выедание растительности травоядными (а как суррогат, очевидно еще и выкашивание и выжигание) – ключевой средообразующий фактор не только для степных животных, но и, как убедительно доказал ряд ботаников, для степной растительности. Так, лишенные растительности участки грунта или места с угнетенной растительностью являются необходимым условием для гнездования типичных степняков -  красавки, дрофы, авдотки, степного жаворонка и др. А одиночные деревья и кусты или их небольшие заросли использует для отдыха, присады и гнездования подавляющее число степных хищных и воробьинообразных птиц. Многие из них из-за отсутствия древесно-кустарниковой растительности используют для этого ЛЭП, разнообразные сооружения и строения.
Без охраны степных водоемов мы теряем, а то и уже утратили во многих местах, таких степных околоводных птиц, как, например, савка. Кроме того, без степных водоемов, как водопоев, в принципе исключено существование большинства позвоночных.
Таким образом, так для чего же заповедывать? Ответ очевиден, для сохранения степного ландшафта, как условия поддержания зональной биоты - автохтонных видов и сообществ. К сожалению, можем констатировать, степные заповедники охраняют лишь степную растительность, а то, и порой, только отдельные виды растений. Об остальных компонентах часто даже и не вспоминают, а если и вспоминают, то в виде обобщений «консументы» (а не растительноядные животные), «абиотические факторы». Такое впечатление, что основным критерием ценности заповедных территорий является охрана, не степи в целом, а лишь отдельных видов, или – охрана высокого биологического разнообразия вообще, но не разнообразия именно степных видов. 
Для большинства степных животных необходимы спеифичные, присущие только им, но не характерные для растений, условия: для большинства позвоночных водопои (не только наличие, но доступность воды); прежде всего для герпетобионтов или кампофилов - возможность свободно перемещаться по субстрату (густая растительность и, уж тем более, степной войлок не должны этому препятствовать); для степных птиц-дендрофилов – доступные места для гнездования (то есть одиночные кусты и деревья или их заросли) и т.д. Но наиболее специфичным, особенно для позвоночных, является фактор распугивания (беспокойства), который или сам нарушает ритм животных (препятствуя им кормиться, размножаться, заботиться о потомстве), или способствует гибели потомства, например, оставленного побеспокоенными родителями. Значительно усиливают негативное воздействие этого фактора домашние, одичавшие или сопутствующие человека  животные, которые уничтожают оставленное таким образом потомство.
Как заповедывать? Если выступать с указанных позиций, то подход к заповедыванию видится, как минимум, в трех плоскостях: научной, общественной и управленческой (практической). Соответственно, ученые накапливают знания об объектах заповедывания (видах, популяциях, сообществах, территориях) и на их основе предлагают научно обоснованные механизмы охраны. По образному высказыванию В.Г.Мордковича (1982): «Чтобы хорошо охранять, надо знать объект охраны. Иначе можно оказаться в мышью, которая охраняет кошку». Общественные (неформальные) природоохранные организации и активисты – формировать общественное мнение, «вдохновлять» граждан на природосберегающую деятельность, лоббировать принятие законов, совершенствующих природоохранную деятельность и т.п., но, обязательно, вооружившись научными наработками. Природоохранные объекты и структуры – непосредственное осуществление охраны природы (объекты ПЗФ, инспекции, комитеты, министерства), и, опять же, сугубо на научной основе. Очевидно, последние могут и, видимо, должны совмещать науку, общественную деятельность и практическую охрану.
Следует признать, что все эти три подхода по-разному продвинулись в понимании заповедывания. В научных кругах дискуссия по данной проблемме уже в принципе не актуальна из-за почти полного признания учеными несостоятельности идеи абсолютного заповедывания степей (полемика продолжается лишь вокруг подходов: выпас, сенокошение, палы и др.). За управляемость охраны степей выступают не только почвоведы, географы, зоологи, но и даже многие ботаники. Иллюстрацией тому служат следующие цитаты.
 Гавриленко В.С. (2007): «Многочисленные исследования […] показывают, что саморазвитие в условиях абсолютного режима в определенных условиях приводит к некоторой самостабилизации, которая выражается в изменении структуры травяных сообществ, формировании кустарниковых ассоциаций и потере степных элементов». «Выпас копытных животных – домашних или диких - ведет к созданию ксерофитных условий и удержанию территории в степном виде». «Сейчас уже нет необходимости доказывать, что на абсолютно заповедных территориях сначала снижаются показатели обилия степных ксероморф, а потом происходит их выпадение из травостоя. В зоологическом комплексе идет интенсивное проникновение синантропных экотипов, сформировавшихся за пределами заповедных территорий, а также силватизация фауны. К сожалению, степные заповедники Украины не решили проблему сохранения степного орла, стрепета, журавля-красавки, перевязки и многих других видов».
Часто, обсуждая значение выпаса, как фактора, сдерживающего «заповедную сукцессию» опасаются негативных последствий для цветущих растений, многих беспозвоночных, рептилий, гнездящихся птиц и размножающихся млекопитающихся. Однако выпас в зимний период полностью снимает эти противоречия. Следует отметить, что, по крайней мере, в сухостепной подзоне, выпас скота производят всю зиму, даже при довольно низких температурах, прерывая его лишь во время гололедицы, наста и сплошного глубокого снега. Такой выпас вряд ли будет угрозой для степной растительности на охраняемых территориях.
К этому следовало бы добавить, что в степных заповедниках из-за отсутствия копытных или выпаса скота практически не гнездятся многие степные виды птиц, занесенные в Красную книгу Украины (2009), такие как, журавль-красавка, стрепет, дрофа, авдотка. Те же из них, что остаются на зимовку, также держаться в основном за пределами заповедных степей, как и краснозобая казарка, огарь, орлан-белохвост и др..  Опосредованно, из-за отсутствия или малочисленности степных рептилий и мелких млекопитающих, как следствия отсутствия пастбищной нагрузки, заповедники избегают питающиеся ими курганник, могильник, балобан и др.
А.А.Чибилев (1990): «Создание сети степных заповедников невозможно без правильного выбора режима природопользования. Абсолютно заповедный режим в степи должен соблюдаться лишь в первые годы после учреждения заповедника, чтобы «реанимировать» степные ландшафты, находящиеся под прессом пастбищной нагрузки и других видов хозяйственной деятельности. В дальнейшем, после восстановления основных черт степного ландшафта, необходимо учитывать, что в прошлом степи служили местом кочевок многочисленных стад диких животных: сайгаков, тарпанов, куланов, туров, а также крупных степных птиц. Зоогенный компонент во многом определяет и своеобразие растительного покрова, и состав животного населения, и свойства почвенного покрова, и сам облик степного ландшафта. Поэтому режим природопользования в степных заповедниках должен быть продуман так, чтобы возвратить коренных обитателей в степь или найти им близкую замену.
В какой-то мере можно возвратить в степь дрофу, стрепета, сурка. Сложнее предусмотреть выпас вечных странников – сайгаков на небольших участках целинной  степи, затерянных среди бескрайних пахотных угодий. И уж совсем не возможен выпас животных, навсегда исчезнувших. Поэтому незначительный или даже умеренный выпас домашних животных, например лошадей, наиболее близких по типу пастьбы к тарпана, следует рассматривать как необходимый фактор поддержания естественных условий степного ландшафта.
Очевидно, что для научных целей на территории степных заповедников необходимо создавать участки абсолютно заповедной степи. [……] И везде установлено, что полное прекращение выпаса в степи приводит к образованию непомерно мощного степного войлока и в конечном счете к выпадению многих видов степного разнообразия. Абсолютно заповедная степь зарастает бурьяном, кустарниками, подчас облесяется и ее покидают сурки, суслики, степные пеструшки, в ней перестают гнездиться жаворонки и полевые коньки».
И, наконец, Г.А.Савченко и В.И.Ронкин (2007), опираясь на труды В.В.Алехина, Е.М.Лавренко, Н.Ф.Комарова и А.Н.Фрмозова, объединяют в единую концепцию положения, которые не получили достойного развития:
1. Степь не является статичной.
2. На протяжении, как минимум, последних тысячелетий (с возникновением в степи скотоводства и земледелия) происходит «встраивание» человека и его хозяйственной деятельности в степные экосистемы.
3. Степь всегда представляла собой комплекс биоценозов.
4. Покос в степи – фактор относительно молодой.
5. «Еще более молодым (ранее неизвестным самой природе степного биомы) явлением является длительная абсолютная заповедность, в условиях утраты такого структурного компонента, как крупные копытные».
«К концу ХХ в. стало совершенно очевидно, что под воздействием существующих режимов охраны (абсолютно заповедного и режима рационального сенокоса) растительность и связанный с ней зооценоз претерпевают столь значительную трансформацию, что степные заповедники вряд ли можно рассматривать в качестве эталонов исходных вариантов, ставших объектами консервации. Они стали полем для грандиозного эксперимента, цель которого состоит лишь в том, чтобы посмотреть, а что же будет с заповедными экосистемами дальше?».
 А вот с природоохранной общественностью ситуация выглядит не столь радужно.  И не только из-за ее малочисленности в ареале евразийских степей, но также из-за разношерстности и излишней «универсальности» контингента, а часто еще от игнорирования научных фактов и манипулирования понятиями. Так, например, общественные природоохранные активисты часто называют себя «экологами», внося и без того излишнюю путаницу в это понятие на фоне других «экологов»: экологи по образованию, о чем указывается в дипломах о высшем образовании; экологи, занимающиеся экологией своих объектов, популяций, видов, сообществ – ботаники, зоологи, гидробиологи и т.п.; экологами называют работников экологических инспекций и управлений (Ю.Одум в гробу переворачивается). При том, что у всех этих «экологов», не только разные цели, подходы, методы, образование, но и разное понимание сути эклогии. Соответственно, у всех этих «экологов» довольно разное видение целей и способов охраны степей. И именно поэтому открывается широкое поле для полемики, зачастую беспощадной и бесполезной из-за разношерстности полемизирующих. Если ученые констатируют, что абсолютное заповедывание ведет к деградации степи, то, очевидно, так оно и есть. И не должны общественники по этому вопросу вступать в полемику с учеными. Им следует вооружаться достоверными фактами, собранными специалистами, и давить ими на власти для зоконодательной модернизации заповедного дела. То же касается чиновников и властей, которым, вместо навязывания своего видения охраны степей, следует, используя научные разработки и прислушиваясь к общественности, способствовать этой модернизации.
Представим среди мегаполиса небольшую клинику, на операционном столе в которой лежит искалеченная Степь, реанимируемая консилиумом разнообразных специалистов. Из-за потери зубов, рук и ног, среди врачей, естественно, отсутствуют стоматолог и ортопед (т.е. зоологи, особенно те, которые должны изучать и охранять малочисленных исчезающих животных и, тем более, исчезнувших). Зато в ударе дерматолог. Ведь кожные покровы в отличном состоянии, а пупок так вообще эталонный. Он не может, да и не хочет, понять кардиолога (ботаника, взывающего к управлению степями) утверждающего, что наличие конечностей, пусть даже в виде протезов, способствует мышечной деятельности, следовательно – укреплению сердечно-сосудистой системы. Не слышит гастроэнтеролога (зоологога, взывающего к управлению степями), настаивающего вставить зубы и, тем самым, не провоцировать развитее множества болезней пищеварительной системы. И тут в операционную со своими советами вваливаются знахари – один из которых о медицине знает лишь из книг и телеэфира, второй – даже санитаром успел поработать, а третий, хоть и окончил мединститут, но, став после ВУЗа чиновником, ни дня не попрактиковал в больнице. И вот, сделав бесполезные замечания и распоряжения, знахари идут в массы и распространяются о некомпетентности врачей, о недостатках медицины и о путях решения назревших проблем – дают интервью, выступают на телевидении, пишут статьи и даже «научные» книги. Но эта активность ничего хорошего для Степи не сулит. А вот если бы знахари стали волонтерами и взялись за помощь врачам сделать эффективнее лечение (лекарствами, оборудованием, поддержкой общественностью, давлением на власти, влиянием на законодательство). И Степь, вставив зубы и приладив протезы, встала бы и самостоятельно начала жить. Да, с постоянными осмотрами, профилактиками, ремонтами и заменами протезов, но все же относительно самостоятельно. Нельзя ее в таком критическом состоянии предоставлять самой себе. Всем миром ее угробили и гробят, а спасти пытаются, приставив личную охрану, отгоняющую всех подряд, врачам  же предоставив лишь возможность констатации перерождения, читай умирания.
Об управленческой стороне вопроса говорить сложнее всего потому, что во многом она больше политика, чем биология, и состоит из «базиса» (сотрудники объектов ПЗФ) и «надстройки» (чиновники министерств, управлений, комитетов, инспекций и т.п.). Причем, «надстройка» является в основном «кнутом», а не «пряником» и, такое впечатление, больше прислушивается к общественности, чем к работникам заповедников и ученым.
Таким образом, большинство специалистов знают, что и зачем заповедывать, но вот как это делать – представляют с трудом. На этом поле они не игроки, а лишь группа поддержки. Исключением являются коллеги, получившие необходимое образование, совмещающие в себе опыт научной работы и практической заповедной деятельности – т.е. сотрудники объектов ПЗФ (или специалисты, проводящие регулярные исследования в них) и, прежде всего, их руководители. Поэтому ученые, результатами своих исследований, и общественность, давлением на все уровни власти и органы самоуправления, должны выступать им помощниками в модернизации заповедного дела, в нашем случае - в деле восстановления и сохранения степей.
Вывод прост. Перефразируя проф. Преображенского, чтобы не было «разрухи» в деле заповедывания степей, следует сначала избавиться от «разрухи в головах», и вместо того, чтобы «петь хором» о Панацее абсолютного заповедывания степей и об этом же в СМИ «мочиться мимо унитаза», следует очистить заповедные «клозеты» и дать,в конце то концов, «оперировоть» профессионалам.
  
Ю.А.Андрющнеко,

Зав. Лабораторией орнитологии юга Украины 

Звернення В.Гавриленка

                       Дорогие коллеги! Вопрос относительно действий В. Борейко безусловно понятен (письмо Президенту Украины ниже). Я, Гавриленко Виктор, директор Биосферного заповедника "Аскания-Нова"  вместе с И.А. Акимовым - директором Институту зоологии НАНУ, председателем Научного совета по проблемам заповедного дела отделения общей, по предложению членов совета   написали письмо Председателю Верховного Совета Украины А. Турчинову о том,  что Ирина Сех, будучи главой Комитета Верховного Совета Украины по экополитике, под влиянием директора Киевского эколого-культурного центра В. Борейко кулуарно приняла 10 апреля этого года решение Комитета, на котором точно не было кворума и не было в этот день даже представителей Минприроды. Мы указали, что нам навязывают абсолютную заповедность там, где ее не может быть, поскольку не будет обеспеченно полноценность регуляторных экосистемных процессов, что это старая советско-российская схема, заложенная еще в начале ХХ века, которая не прошла испытания практикой и ведет сейчас к уничтожению зонального биоразнообразия.  Кто знает В. Борейко, тот поймет его реакцию. Он приложит все силы, чтобы очернить оппонентов и вывернуть дело в русло своих взглядов под лозунгом борьбы за сохранение природы.
                     Решая проблему с содержанием копытных животных на территории заповедного участка Большой Чапельский под, ученый совет заповедника принял решение об изменении статуса этой территории - придать статус зоны регулируемого заповедного режима, и подал ходатайство в установленном порядке в Национальную академию аграрных наук Украины. Там этот вопрос сначала был заслушан на общем собрании Отделения земледелия ..., которому подчинен заповедник, а п   отом отдельно на Президиуме академии НААН. Более того, мы неоднократно докладывали о существовании этой проблемы на Научном совете по проблемам заповедного дела Национальной академии наук Украины. Поскольку  мы не ходили по улице и не спрашивали общественность, а также не обращались к В. Борейко за советом как нам сохранить вместе сайгака, зебр, лошадь Пржевальского и североамериканского бизона, да еще с тысячами мигрирующих серых журавлей, нас обвиняют в кулуарных решениях. В Министерстве экологии, получили решение Президиума НААН, которое имеет ходатайство к Министерству, чтобы через Указ Президента внести изменения в Приложение к Указу 1993 года, в котором Большой Чапелський под был внесен в заповедную зону. Мы же хотим привести юридический  статус этой территории   в состояние, в котором он фактически находится более 100 лет.
                     Полный бред относительно того, что мы специально отправляли животных для сыновей и самого Януковича. Мы ежегодно оформляли лимит использования природных ресурсов и разрешения для реализации лишних животных. Мы не можем им всем запретить размножаться, поскольку часть видов управляется довольно сложно.  Покупатели, как частные, так и юридические, делают заявку, получают разрешения от ветеринарных служб, оплачивают стоимость и потом сами  транспортируют животных. Не всегда, но потом узнаем, когда приезжают проверяющие, о том, что животные, поехавшие, например, в Киевский или Харьковский регион, попали на дачу Януковича, или другого власть придержащего лица. Но это не наша проблема. Если созданы новые питомники в частном порядке, мы можем єто только приветствовать, поскольку, чем больше точек содержания, тем больше вероятность сохранения вида. За какие деньги они содержатся, это уже другой вопрос и не входит в нашу компетенцию.  Мы ничего не нарушили относительно лимитов и разрешений на использование природных ресурсов. Это подтверждено многочисленными проверками, которые у нас проводят по кругу экоинспекция, прокуратура, фининспекция, Академия. Если бы мы поступили не по требованиям действующего законодательства меня, по крайней мере, здесь давно бы не было. Аскания-Нова  работала и работает как крупнейший центр разведения диких животных. Так нас можно обвинить и в том, что мы возвратили лошадь Пржевальского в дикую природу Монголии, что теперь у нас чрезмерные скопления птиц, что мы готовим проект отправки сайгака в центр разведения в Китае и во многих других "грехах". Логичен вопрос, как удается все это сберечь в суперсложных современных условиях. Как у нас еще не разворовали 38 километров железных ограждений. Если бы мы не выполняли проектов выживания, зоопарк и дендропарк должны были уже погибнуть к концу 90-х годов. Собственно этого и добывается В. Борейко - "Заслуженный природоохранник?!". Особенно его действиями преследуется уничтожение Коллекции животных зоопарка, обитающей на территории Большого Чапельского пода, имеющей к тому же статус Национального достояния Украины.  А это единственное место в стране, где полувольно содержится более тридцати видов копытных редких и экзотических животных. Вот чего добивается  "вождь природоохраны". Его вождизм известен еще с тех пор, как он командовал Дружиной по охране природы Донецкого университета. Этот донецкий дух имеет глубокие корни. Я чуть раньше командовал такой же дружиной в другом вузе нашей страны и хорошо помню, что уже тогда Доповцы на своих совещаниях вынуждены были бороться с этим проявлением вождизма у отдельных личностей, особенно студентов старших возрастов. Этот термин появился именно тогда. Борейко В.Е. никогда не терпел противоречий.  Я не сомневаюсь, что скоро выйдет в свет полное собрание сочинений очередного Владимира, с той же кучей ошибок и перекручиванием фактов под свое видение исторических процессов, как это он делает на протяжении последних 30 лет. Посмотрите на издания Киевского эколого-культурного центра. Там единоличный лидер, который допускает к себе лишь подобных. А здесь оппонентом сделан такой шаг,  который подрывает основы его существования. Эта активность еще обусловлена тем, чтобы перед слушанием состояния заповедного режима в Биосферном заповеднике "Аскания-Нова", которое намечают провести 11 сентября в Орхуском центре Минприроды, можно было собрать побольше отрицательных отзывов о нашем заповеднике, создать давление на Минприроды и НААН. Не Аскания-Нова стала камнем преткновения в этом вопросе. Проблема в пошатнувшемся положении проталкивателя абсолютной заповедности на территориях, которые не могут ее обеспечить и угрозе, что Фонды  перестанут финансировать этот блеф, который приводит к потере зонального видового разнообразия, и конечно коллекций животных и растений, созданных человеком на заповедных территориях за последние 100 лет. 
                      Поэтому, я обращаюсь ко всем здравомыслящим ученым и деятелям охраны природы, имеющим отношение к заповедному делу, кто знает Асканию-Нова и мою персональную работу  в сфере охраны окружающей среды за поддержкой в решении вопроса относительно приведения территории Большого Чапельского пода к юридическому статусу, в котором он фактически пребывал 100 лет и пребывает сейчас, за исключением того, что оттуда выведены два стада гибридных животных, серый украинский скот, а заповедник как управлял этой территорий, так и будет управлять. Этим обеспечится дальнейшее существование Коллекции животных при полувольном содержании.
                     Обращение  написано русским языком, поскольку В. Борейко ніяк не розуміє, чи не сприймає докази українською мовою

С уважением Виктор Гавриленко, директор Биосферного заповедника "Аскания-Нова" имени Ф.Э. Фальц-Фейна, заслуженный природоохранник Украины, член национальной комиссии по делам ЮНЕСКО, к.б.н.,с.н.с.

Резолюція круглого столу «Абсолютна заповідність: чи це врятує українські заповідники»

Резолюція круглого столу
«Абсолютна заповідність: чи це врятує українські заповідники»

              Розвиток природно-заповідного фонду України (ПЗФ) має бути одним з
пріоритетів екологічної політики держави. Природно-заповідний фонд має
особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність,
слугує збереженню природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного
і рослинного світу, підтриманню загального екологічного балансу і забезпеченню
фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
               Питання охорони довкілля, зокрема об’єктів природно-заповідного фонду,
потрібно також розглядати як один з пріоритетів європейської та євроатлантичної
інтеграції України. Вимоги щодо вступу до Європейського Союзу передбачають
впровадження протягом нетривалого перехідного періоду стратегії
збалансованого (сталого) розвитку не лише на рівні документів, а й на практиці.
Адаптація до принципів екологічної політики ЄС виявилася одним із
найскладніших завдань для нових членів ЄС.
                Територію природних заповідників в Україні нещадно експлуатують з
господарською та комерційною метою особи і структури, які ставлять свої
матеріальні інтереси вище необхідності збереження природного середовища.
Природні заповідники потерпають від масових рубок лісу, сінокосіння,
полювання, браконьєрства та «джипінгу».
                Система державної охорони природно-заповідних територій України не
відповідає сучасним вимогам і міжнародним стандартам. Низький професійно-
кваліфікаційний рівень працівників служби державної охорони, обмеженість їхніх
прав та правова незахищеність, відсутність засобів індивідуального захисту та
матеріально-технічної бази не дають можливості повною мірою забезпечувати
охорону природних комплексів.
                Ідея абсолютної заповідності, як і будь-яка нова ідея, має як прихильників так
і противників. Вона передбачає повне невтручання людини у процеси розвитку
природних екосистем, виключаючи будь-який антропогенний вплив, у тому числі
ту діяльність, що офіційно дозволена відповідно до Закону України «Про
природно-заповідний фонд України». Це стосується і здійснення протипожежних
та санітарних заходів, виконання відновлювальних робіт на землях з порушеними
корінними природними комплексами, збирання колекційних матеріалів та інші
заходи.
              Учасники круглого столу за результатами дискусії наголосили на
необхідності посилення режиму заповідності на природоохоронних територіях,
зокрема у природних заповідниках, та запропонували:
Верховній Раді України:
- врегулювати суперечності між різними законодавчими актами, що стосуються
природно-заповідного фонду (Лісовий та Земельний кодекси України, Закон
України «Про природно-заповідний фонд України», «Про дозвільну систему у
сфері господарської діяльності» та ін.), законодавчо встановити пріоритетність
заповідання природних територій над іншими видами людської діяльності та
природокористування. Для цього потрібно створити міжгалузеву робочу групу, до
складу якої мають увійти провідні науковці – фахівці різних галузей,
представники органів влади, громадськості, бізнесу, місцевих громад.
 Внести зміни до законодавства щодо встановлення кримінальної та
адміністративної відповідальності посадових осіб, підвищення штрафів та
посилення відповідальності за порушення та невиконання вимог і завдань
природоохоронного законодавства у сфері заповідної справи.
Кабінету Міністрів України:
- для координації роботи та ефективної реалізації державної політики у сфері
заповідної справи створити окремий центральний орган виконавчої влади –
Державне агентство заповідної справи України, якому підпорядкувати всі
природоохоронні території України.
Міністерству екології та природних ресурсів України:
- розробити та затвердити Загальнодержавну програму розвитку заповідної
справи на період до 2020 року.
 - розпочати адаптацію законодавства України у сфері збереження
навколишнього середовища відповідно до вимог директив Європейського Союзу
та запровадити до 2020 року екосистемний підхід в управлінську діяльність.
- вжити дієвих заходів з посилення екологічної просвіти та освіти державних
службовців, представників місцевих громад та органів самоврядування, громадян,
представників бізнесу та громадських організацій. Популяризувати концепцію
заповідності для збереження унікальних залишків дикої природи.
- посилити режим заповідності у природних заповідниках, заповідних
функціональних зонах («ядрах») біосферних заповідників, національних та
регіональних ландшафтних природних парках, зокрема:
- повністю заборонити сінокосіння у степових заповідниках у травні–
червні; в інші місяці – обмежити сінокосіння з використанням важкої
техніки;
– посилити контроль за дотриманням охоронного режиму на території
природних заповідників для запобігання браконьєрству під виглядом
регулювання чисельності тварин;
– заборонити проведення санітарних рубок у лісових зонах природних
заповідників, заповідних зонах біосферних заповідників, національних
природних парках, регіональних ландшафтних парках.
- Популяризувати позитивний досвід національного парку «Меотида» зі
створення та підтримки суворого заповідного режиму, що довів свою
ефективність у сфері охорони біорізноманіття.
- Внести зміни до статей 51–53 Закону України «Про природно-заповідний
фонд» щодо заборони вилучення та зменшення площ і меж природних
заповідників, у тому числі передачі частини їхньої території для створення нових
об’єктів ПЗФ нижчого статусу.
- Забезпечити охорону та збереження степів шляхом:
– розроблення Стратегії охорони та збереження степів України та відповідного
плану заходів;
– запобігання залісенню степових територій, що перебувають у природному
стані;
– внесення змін до Порядку погодження природоохоронними органами
матеріалів відведення земельних ділянок у частині запровадження
обов’язкового дослідження наявності степових природних комплексів і видів,
які перебувають під охороною.
- Залучати громадськість і науковців до реалізації заходів і проектів зі
збереження біологічного і ландшафтного різноманіття, зокрема створити науково-
експертну раду з представників профільних наукових установ та громадських
природоохоронних організацій.
- Забезпечити призначення на керівні посади у сфері заповідної справи лише
фахівців з профільною освітою або досвідом роботи у цій сфері не менше 5 років.
Міністерству освіти і науки України:
- У вищих навчальних закладах доповнити навчальні програми курсів
«Заповідна справа» та «Основи екології» темами, які висвітлюють ідею
абсолютної заповідності.
Державній екологічній інспекції України:
- Організувати разом з громадськістю (зокрема з громадськими екологічними
інспекторами) регулярний контроль та біосферних та природних заповідників
щодо здійснення незаконної господарської та комерційної діяльності.
Громадським екологічним організаціям:
- Провести громадський аудит діяльності Міністерства екології та природних
ресурсів України у сфері дозвільної діяльності, що стосується об’єктів ПЗФ.
- Провести громадську інвентаризацію всіх об’єктів нерухомості, що
знаходяться на заповідних територіях, і які не відповідають завданням природних
об’єктів.

На захист Віктора Гавриленка - директора БЗ "Асканія-Нова"

Шановні колеги!

         Останнім часом «активізувалась» діяльність Громадської ради при Мінприроди України. Особливо та частина, яка переймається проблемами заповідної справи. Дивує печерний рівень підходів і аргументацій деяких членів Комісії з питань екологічної безпеки до сучасних тенденцій розвитку заповідної справи, які базуються на висновках відомих як українських, так і європейських вчених. Рішення та рекомендації Національних Академій наук, Комісії ЮНЕСКО «Людина і біосфера», думки відомих директорів заповідників та національних природних парків – їм не авторитет.
         Що корисного можуть рекомендувати спеціалісти, які вирішували проблеми утримання тварин в зоопарках, утримання безпритульних тварин у місті, або так звані «паркетні вчені-екологи», які жодного дня не працювали в галузі заповідної справи, коли планують розглядати на комісії проблеми розвитку біосферного заповідника «Асканія-Нова»? Переконані в тому, що жоден з них в очі не бачив Сивільської стратегії.
         При тому, що у всіх цих «екологів» не тільки різні підходи, методи, освіта, але різне поняття суті заповідної справи. Це не їх провина, а їх біда. Більшість спеціалістів уже давно не звертають уваги на подібні «дискусії».
         Але не можна спокійно спостерігати на те зухвальство, з яким деякі псевдо захисники природи паскудять відданих заповідній справі людей, визнаних у професійному колі керівників установ заповідної справи.
         Прикладом цього було чергове засідання 11 вересня 2014 року, на яке був запрошений директор біосферного заповідника «Асканія-Нова» Віктор Гавриленко. До речі, без попереднього ознайомлення з довідкою, проектом рішення тощо.
         В центрі обговорення стало питання порушення режиму на ділянці Чапельського поду, який помилково був включений у 1993 році до заповідної зони біосферного заповідника. Спеціалісти знають, що на цій ділянці, ще з часів Ф.Фальц-Фейна знаходяться сотні різних видів тварин , в т.ч. завезених з інших країн і континентів. Директор заповідника, який працює 24 роки на цьому посту, Президія Національної ААН у відповідності до чинного законодавства порушили питання щодо виправлення цієї помилки. Здавалось би – підтримайте науково обґрунтовані пропозиції і – хвала комісії.
         В результаті зявився лист Президенту України П.А.Порошенко.
     Людина, яка писала цей лист впала з неба. Національна Академія аграрних наук, Віктор Гавриленко були звинувачені в комерційній діяльності по розведенню тварин для олігархів, та замаху на народне добро.
         Виходячи з того, що В.Гавриленко розводив тварин для олігархів, Президент України має звільнити його з посади.
         Хто дав право від імені громадськості виносити подібні вердикти. Дякуючи зусиллям В.Гавриленка заповідник став одним із кращих обєктів не тільки України, але й Європи.
         Звичайно в роботі заповідника є недоліки і труднощі, але необхідно всім допомагати їх вирішенню.
         Не дамо людям далеким від заповідної справи, критиканам і «паркетним теоретикам» втручатися у вирішення проблем розвитку заповідної справи на сучасному рівні.



Президент
Всеукраїнської громадської організації
«Асоціація природоохоронних територій України»,
Заслужений природоохоронець України,

Відмінник заповідної справи України                                                         М.Стеценко


ЩОДО ВРЕГУЛЮВАННЯ ДЕЯКИХ ПИТАНЬ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В МЕЖАХ ТЕРИТОРІЙ БІОСФЕРНИХ ЗАПОВІДНИКІВ ТА НАЦІОНАЛЬНИХ ПРИРОДНИХ ПАРКІВ
           
Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд» (статті 17, 19), біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, входять до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша їхня діяльність здійснюється з урахуванням міжнародних програм. Такими документами, в першу чергу є, схвалені Генеральною конференцією ЮНЕСКО «Статутні рамки планетарної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО», «Севільська стратегія біосферних резерватів» та «Мадридський план дій для біосферних резерватів». Ключовими завданнями цих програмних міжнародних документів є,  використання біосферних резерватів для збереження природного та напівприродного різноманіття, застосування біосферних резерватів як моделей менеджменту землі та підходів до сталого розвитку регіонів та проводити дослідження, моніторинг, освіту і навчання.
 Для реалізації цих завдань Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо розвитку природно-заповідної справи в Україні» від 14 серпня 2009 року, Національній Академії наук України доручалось, розробити у тримісячний строк відповідно до рекомендацій ЮНЕСКО та затвердити науково-методичні засади використання територій біосферних заповідників. Пройшло майже п'ять років, але для виконання цього важливого рішення не зроблено нічого.
В той же час, на нашу думку, неправомірним трактуванням статей 9 та 9-1 Закону України про природно-заповідний фонд, в зоні антропогенних ландшафтів біосферних заповідників, яка «включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності» (стаття 18, закону про ПЗФ), через запровадження складної процедури видачі лімітів та дозволів, тут по суті заблоковано будь яку господарську діяльність, в тому числі здійснення природоохоронних заходів, які повинні проводитись безлімітно, на підставі Положень про установи ПЗФ та Проектів організації територій та охорони їх природних комплексів, які затверджені відповідними наказами Мінприроди України. Це в повній мірі стосується і господарських зон національних природних парків ( стаття 21 Закону про ПЗФ ). Уявіть собі, у гірському населеному пункті, в зоні біосферного заповідника або національного природного парку, який є негазифікованим, де відсутні дороги, де люди безробітні, де населення завжди використовувало дрова для опалення, яким закони і сьогодні це гарантують, зокрема і стаття 38 Закону про охорону навколишнього природного середовища (яка регулює загальне та спеціальне використання природних ресурсів), безперешкодно здійснювати традиційне господарювання, не отримують ці паливні дрова. Крім того своєчасно не видаються дозволи на випасання худоби та сінокосіння. Як виживати цим людям? І яке може бути ставлення до біосферних заповідників та національних природних парків зі сторони місцевого населення, який по закону має підтримувати традиційне господарювання, а на справді все забороняє? І чому так сталося, що у зв’язку із добрими намірами біосферних резерватів, як і національних парків загалом, в результаті прогалин у законодавстві, погіршилось не тільки життя людей далеко у горах, але й імідж української держави, яка повинна гарантувати виконання міжнародних зобов'язань, щодо реалізації в Україні, зокрема програмних документів біосферних резерватів ЮНЕСКО. Не виконуються у нашому випадку, також і вимоги Указу Президента України від 14 січня 2010 року, № 25/2010, щодо розширення території Карпатського біосферного заповідника, в преамбулі якого чітко визначена необхідність підтримки традиційного господарювання у високогір’ї Українських Карпат.
Тут виникає ще одна правова колізія, щодо виконання і статті 12 цього ж закону, якою визначено, що управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється їх спеціальними адміністраціями, які на жаль зараз неспроможні оперативно вирішувати питання збереження природних екосистем, життєзабезпечення місцевого населення та своїх колективів. Виходячи з цих обставин вважали б за необхідне Мінприроди разом з іншими зацікавленими організаціям позбутись надмірної централізації в управлінні установами ПЗФ.
            По-друге, розробити та подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону «Про біосферні заповідники в Україні» та внесення змін до інших Законів України.
По-третє, внести пропозиції щодо скасування статті 9-1 Закону України про ПЗФ або викласти їх зміст з врахуванням статті 18 Закону України про ПЗФ, статей 9,10 Закону «Про рослинний світ» та статті 38 «Про охорону навколишнього природного середовища».
По-четверте, до внесення змін до законодавства, з метою врегулювання  окремих питань  господарської діяльності в межах біосферних заповідників та господарських зон національних природних парків, прийняти окремий наказ Мінприроди України.

          В цьому відомчому документі, з метою підтримки традиційного господарювання, зокрема, у високогір’ї Українських Карпат, зняття соціальної напруги в гірських депресивних населених пунктах, що розташовані в зоні діяльності Карпатського біосферного заповідника, та національних природних парків, відповідно до статей 12, 18, 19, 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд», статті 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Указу Президента України «Про розширення території Карпатського біосферного заповідника» від 14 січня 2010 року, № 25/2010 треба би: 
         - надати адміністраціям Карпатського біосферного заповідника, який відповідно до його Положення (пункт 7.2), служить модельним об’єктом для сталого розвитку, та національних природних парків, право забезпечувати громадян, що проживають в зоні їх діяльності та здійснюють тут, відповідно до статті 18 Закону України «Про природно-заповідний фонд», традиційне господарювання, природними ресурсами, використання яких передбачено статтею 9 цього Закону за спрощеною процедурою, без дозволів, що видаються органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та територіальними органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища;
   - встановити, що виділення громадянам природних ресурсів для їх життєво необхідних потреб, за обґрунтованими нормами, до внесення відповідних змін до природоохоронного законодавства, проводиться адміністраціями біосферних заповідників та національних природних парків, за клопотанням органів місцевого самоврядування, на підставі рішень їх науково-технічних рад, Положення й Проекту організації території та охорони їх природних комплексів з оформленням ними спеціальних дозволів (лісорубних та лісових квитків, ордерів на дрібний відпуск лісопродукції, дикоростучих плодів, ягід та грибів, випасу худоби тощо) ;
      - визначити, що використання природних ресурсів для цих цілей допускається виключно за межами заповідної зони біосферного заповідника та в господарських зонах національних природних парків;
      - доручити державній екологічній інспекції України  посилити контроль за станом дотримання природоохоронного законодавства в межах біосферних заповідників та національних природних парків.
            Хочемо наголосити, що подібна практика давно існує у біосферних резерватах та національних парках сусідніх європейських країн. Наприклад, в румунських природоохоронних установах, Міністерство охорони довкілля затверджує лише їх менеджмент плани  та здійснює вибірковий контроль за їх дотриманням. Видача дозволів у межах затвердженого менеджмент плану на лежить до виключної компетенції адміністрацій біосферних резерватів та національних парків.
            І  на завершення, ще одне актуальне питання, до якого варто привернути увагу.  
Відомо, що відповідно до статті 47 Закону про ПЗФ власні кошти (спец кошти) об’єктів природно-заповідного фонду не підлягають вилученню і повинні використовуватись для здійснення заходів щодо охорони відповідних територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
  Але цього зараз не має. Тому  було би дуже важливим порушити питання щодо виведення їх із сфери обслуговування Державного казначейства, або застосування до цих коштів, механізмів витрачання загального фонду Державного бюджету, передбаченого статтею 55 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої видатки на фундаментальні дослідження, прикладні наукові та науково-технічні розробки відносяться до захищених видатків бюджету. Тим більше, що оплату на дослідження та розробки, як захищених статей, передбачено і пунктом 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 2014 р. № 65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету». Така постановка питання можлива ще й тому, що до прикладу, згідно з Класифікатором видів економічної діяльності, Карпатський біосферний заповідник здійснює свою діяльність по коду 72.19 «Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук». А об’єктом наукових досліджень, які проводяться в Заповіднику є єдиний в Україні природний транснаціональний об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини».

                                                               Федір Гамор, доктор біологічних наук, професор,
                                                                         Заслужений природо охоронець України