понеділок, 15 вересня 2014 р.


ЩОДО ВРЕГУЛЮВАННЯ ДЕЯКИХ ПИТАНЬ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В МЕЖАХ ТЕРИТОРІЙ БІОСФЕРНИХ ЗАПОВІДНИКІВ ТА НАЦІОНАЛЬНИХ ПРИРОДНИХ ПАРКІВ
           
Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд» (статті 17, 19), біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, входять до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша їхня діяльність здійснюється з урахуванням міжнародних програм. Такими документами, в першу чергу є, схвалені Генеральною конференцією ЮНЕСКО «Статутні рамки планетарної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО», «Севільська стратегія біосферних резерватів» та «Мадридський план дій для біосферних резерватів». Ключовими завданнями цих програмних міжнародних документів є,  використання біосферних резерватів для збереження природного та напівприродного різноманіття, застосування біосферних резерватів як моделей менеджменту землі та підходів до сталого розвитку регіонів та проводити дослідження, моніторинг, освіту і навчання.
 Для реалізації цих завдань Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо розвитку природно-заповідної справи в Україні» від 14 серпня 2009 року, Національній Академії наук України доручалось, розробити у тримісячний строк відповідно до рекомендацій ЮНЕСКО та затвердити науково-методичні засади використання територій біосферних заповідників. Пройшло майже п'ять років, але для виконання цього важливого рішення не зроблено нічого.
В той же час, на нашу думку, неправомірним трактуванням статей 9 та 9-1 Закону України про природно-заповідний фонд, в зоні антропогенних ландшафтів біосферних заповідників, яка «включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності» (стаття 18, закону про ПЗФ), через запровадження складної процедури видачі лімітів та дозволів, тут по суті заблоковано будь яку господарську діяльність, в тому числі здійснення природоохоронних заходів, які повинні проводитись безлімітно, на підставі Положень про установи ПЗФ та Проектів організації територій та охорони їх природних комплексів, які затверджені відповідними наказами Мінприроди України. Це в повній мірі стосується і господарських зон національних природних парків ( стаття 21 Закону про ПЗФ ). Уявіть собі, у гірському населеному пункті, в зоні біосферного заповідника або національного природного парку, який є негазифікованим, де відсутні дороги, де люди безробітні, де населення завжди використовувало дрова для опалення, яким закони і сьогодні це гарантують, зокрема і стаття 38 Закону про охорону навколишнього природного середовища (яка регулює загальне та спеціальне використання природних ресурсів), безперешкодно здійснювати традиційне господарювання, не отримують ці паливні дрова. Крім того своєчасно не видаються дозволи на випасання худоби та сінокосіння. Як виживати цим людям? І яке може бути ставлення до біосферних заповідників та національних природних парків зі сторони місцевого населення, який по закону має підтримувати традиційне господарювання, а на справді все забороняє? І чому так сталося, що у зв’язку із добрими намірами біосферних резерватів, як і національних парків загалом, в результаті прогалин у законодавстві, погіршилось не тільки життя людей далеко у горах, але й імідж української держави, яка повинна гарантувати виконання міжнародних зобов'язань, щодо реалізації в Україні, зокрема програмних документів біосферних резерватів ЮНЕСКО. Не виконуються у нашому випадку, також і вимоги Указу Президента України від 14 січня 2010 року, № 25/2010, щодо розширення території Карпатського біосферного заповідника, в преамбулі якого чітко визначена необхідність підтримки традиційного господарювання у високогір’ї Українських Карпат.
Тут виникає ще одна правова колізія, щодо виконання і статті 12 цього ж закону, якою визначено, що управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється їх спеціальними адміністраціями, які на жаль зараз неспроможні оперативно вирішувати питання збереження природних екосистем, життєзабезпечення місцевого населення та своїх колективів. Виходячи з цих обставин вважали б за необхідне Мінприроди разом з іншими зацікавленими організаціям позбутись надмірної централізації в управлінні установами ПЗФ.
            По-друге, розробити та подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону «Про біосферні заповідники в Україні» та внесення змін до інших Законів України.
По-третє, внести пропозиції щодо скасування статті 9-1 Закону України про ПЗФ або викласти їх зміст з врахуванням статті 18 Закону України про ПЗФ, статей 9,10 Закону «Про рослинний світ» та статті 38 «Про охорону навколишнього природного середовища».
По-четверте, до внесення змін до законодавства, з метою врегулювання  окремих питань  господарської діяльності в межах біосферних заповідників та господарських зон національних природних парків, прийняти окремий наказ Мінприроди України.

          В цьому відомчому документі, з метою підтримки традиційного господарювання, зокрема, у високогір’ї Українських Карпат, зняття соціальної напруги в гірських депресивних населених пунктах, що розташовані в зоні діяльності Карпатського біосферного заповідника, та національних природних парків, відповідно до статей 12, 18, 19, 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд», статті 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Указу Президента України «Про розширення території Карпатського біосферного заповідника» від 14 січня 2010 року, № 25/2010 треба би: 
         - надати адміністраціям Карпатського біосферного заповідника, який відповідно до його Положення (пункт 7.2), служить модельним об’єктом для сталого розвитку, та національних природних парків, право забезпечувати громадян, що проживають в зоні їх діяльності та здійснюють тут, відповідно до статті 18 Закону України «Про природно-заповідний фонд», традиційне господарювання, природними ресурсами, використання яких передбачено статтею 9 цього Закону за спрощеною процедурою, без дозволів, що видаються органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та територіальними органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища;
   - встановити, що виділення громадянам природних ресурсів для їх життєво необхідних потреб, за обґрунтованими нормами, до внесення відповідних змін до природоохоронного законодавства, проводиться адміністраціями біосферних заповідників та національних природних парків, за клопотанням органів місцевого самоврядування, на підставі рішень їх науково-технічних рад, Положення й Проекту організації території та охорони їх природних комплексів з оформленням ними спеціальних дозволів (лісорубних та лісових квитків, ордерів на дрібний відпуск лісопродукції, дикоростучих плодів, ягід та грибів, випасу худоби тощо) ;
      - визначити, що використання природних ресурсів для цих цілей допускається виключно за межами заповідної зони біосферного заповідника та в господарських зонах національних природних парків;
      - доручити державній екологічній інспекції України  посилити контроль за станом дотримання природоохоронного законодавства в межах біосферних заповідників та національних природних парків.
            Хочемо наголосити, що подібна практика давно існує у біосферних резерватах та національних парках сусідніх європейських країн. Наприклад, в румунських природоохоронних установах, Міністерство охорони довкілля затверджує лише їх менеджмент плани  та здійснює вибірковий контроль за їх дотриманням. Видача дозволів у межах затвердженого менеджмент плану на лежить до виключної компетенції адміністрацій біосферних резерватів та національних парків.
            І  на завершення, ще одне актуальне питання, до якого варто привернути увагу.  
Відомо, що відповідно до статті 47 Закону про ПЗФ власні кошти (спец кошти) об’єктів природно-заповідного фонду не підлягають вилученню і повинні використовуватись для здійснення заходів щодо охорони відповідних територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
  Але цього зараз не має. Тому  було би дуже важливим порушити питання щодо виведення їх із сфери обслуговування Державного казначейства, або застосування до цих коштів, механізмів витрачання загального фонду Державного бюджету, передбаченого статтею 55 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої видатки на фундаментальні дослідження, прикладні наукові та науково-технічні розробки відносяться до захищених видатків бюджету. Тим більше, що оплату на дослідження та розробки, як захищених статей, передбачено і пунктом 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 2014 р. № 65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету». Така постановка питання можлива ще й тому, що до прикладу, згідно з Класифікатором видів економічної діяльності, Карпатський біосферний заповідник здійснює свою діяльність по коду 72.19 «Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук». А об’єктом наукових досліджень, які проводяться в Заповіднику є єдиний в Україні природний транснаціональний об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини».

                                                               Федір Гамор, доктор біологічних наук, професор,
                                                                         Заслужений природо охоронець України


0 коментарі:

Дописати коментар