субота, 13 грудня 2014 р.

ОБЕРЕЖНО - НЕПРОФЕСІОНАЛІЗМ


М.Стеценко
Заслужений природоохоронець України,
Відмінник заповідної справи України

ОБЕРЕЖНО - НЕПРОФЕСІОНАЛІЗМ

 Не зміг пройти повз чергового скандального опусу на сайті www.ecoethics.ru/old   від 27.11.2014 року під назвою «Звіряче нутро екофеодалізму».
         Приведені ганебні явища бракон’єрства дійсно були невід’ємним маркером колишньої партійно-адміністративної системи. Полювали всі вожді, від Леніна до Андропова. Для них створювались всі умови, в т.ч. і закриті території, із спеціальним статусом «заповідно-мисливське господарство». І всі розуміли, що для людей воно «заповідне», а для керівників – «мисливське».
         До речі, в Україні діяли тоді чотири мисливських товариства, сотні тисяч мисливців полювали на тварин та пернату дичину.
         Необізнаний з минулим читач цієї публікації може уявити собі «Молоду гвардію» на чолі з В.Борейко, члени якої в багажниках автомобілів, через дірки в парканах, «повзком» і «перебіжками» через лісові хащі та водні перепони проникали у заповідні мисливські угіддя, знищували мисливські вишки, били електроліхтарі, фотографували мисливців-вождів та «тварин із зв’язаними ногами»… Повірте, було далеко не так.
         В той же час необхідно віддати належне В.Борейку і членам студентських дружин у формуванні екологічної свідомості населення, проведенню різних екологічних акцій, семінарів, видавничій діяльності. Біля 30 років я знайомий з ним і, незважаючи на відмінність у поглядах на деякі питання розвитку заповідної справи в сучасних умовах, ціню і шаную.
         Саме за поданням Державної служби заповідної справи  В.Борейко став Заслуженим природоохоронцем України. Але перебільшувати роль В.Борейка в створенні заповідної галузі в незалежній Україні було б перебільшенням. На таку оцінку я маю повне право.
Я займався конкретною справою – створював національну мережу заповідних об'єктів, під моїм керівництвом було створено біля 40 національних природних парків і заповідників, 6 - міждержавних,  більш як 3 тис.об’єктів і територій ПЗФ площею біля 1,7 млн.га. До речі, заповідно-мисливські господарства, як категорія була ліквідована, коли я очолював управління заповідними територіями, а не за ініціативи В.Борейка, як це говориться в публікації.
         Але мова не про минуле. Мене хвилює той факт, що останнім часом в Україні активізувалась діяльність деструктивних сил, як правило далеких від сучасних світових тенденцій розвитку заповідної справи. Не маючи практичного досвіду, відповідних наукових знань і авторитету серед спеціалістів  в галузі заповідної справи, вони намагаються нав’язати суспільству своє бачення відносно вирішення проблеми збереження біологічного різноманіття на територіях національної системи заповідних об’єктів.
         При цьому ігнорується  багаторічний досвід європейських країн, результати наукових досліджень, вітчизняних вчених, рекомендації НАНУ і УААН, наш досвід набутий в цій галузі за роки незалежності. Ці спеціалісти, як правило, не несуть ніякої відповідальності, спираючись на старі догми Російської школи «абсолютної заповідності», намагаються нав’язати свою точку зору. Цим відволікають керівників установ природно-заповідного фонду від виконання своїх обов’язків, чіпляючи при цьому «ярлики» на чесних, відданих заповідній справі людей, погрожуючи їм звільненням і т.п.
         Особливо це стосується національних природних парків і біосферних заповідників.
         Візьмемо один приклад – Азово-Сиваський національний природний парк. Що ми читаємо у наведеному «опусі»?
         «…щойно повернувся з Азово-Сиваського нацпарку помічник народного депутата Голуба Володимир Сесін (колишній депутат-комуніст, саме компартійна верхушка створювала для себе мисливські заповідники М.С.). Йому вдалось з’ясувати, що на головному півострові парку – Бірючому – живуть 1100 оленів, 1100 ланей. Для проведення полювань там споруджені живоловки й два фешенебельні мисливські палаци. Під’їзди до Бірючого охороняються потрійними кордонами. Власне полювання Сесіну зафіксувати не вдалося, але він знайшов там освіжовану тушу косулі та гори  бракон’єрських сіток на березі…».
         І читач уявляє собі, як В.Сесін пробирається через три (!) кордони, з’ясовує (мабуть порахувавши), що на площі 4 тис.га, в очереті пасуться 1100 оленів і 1100 ланей? Хлопчина мабуть не знав, що живоловки, які він там помітив, не для полювання, а для відлову. І нарешті він знаходить освіжовану тушку косулі. Я бачив фотографію голови тієї косулі. Не знаю звідки вона, бо  косуль на Бірючому не має в помині – тільки лані.
         Далі. Бракон’єрські сітки на березі. Їх там тони, зірваних і запутаних викидає на узбережжя Азовського моря. Уявіть собі бракон’єра, який сушить сітки на березі. Служба охорони парку збирає їх і спалює. В них путаються звірі.
         Панове теоретики і фантазери можу запевнити вас, що з приходом директором нацпарку Поповчука Є.С. (після втечі Бакая), полювання на території нацпарку не проводиться. До речі, Бакай не полював, він просто вів жорстке бракон’єрство із своїми дружками.
         Сьогодні, у відповідності до діючого законодавства розроблено та затверджено Проект організації території, охорони і відтворення  природних ресурсів Азово-Сиваського національного природного парку. Цей Проект і Положення про національний природний парк є головними документами, які регламентують охорону і використання природних ресурсів у його межах. До речі, площа нацпарку більше 50 тисяч гектарів, а о.Бірючий, що входить до його складу, всього 4 тис.га. Це потрібно знати.
         На території нацпарку проведене зонування і встановлено диференційований режим охорони.
         В господарській зоні, до якої входить о.Бірючий проводяться, дозволені законодавством, активні природоохоронні заходи, в тому числі і регулювання чисельності тварин.
         Тільки на 2014 рік Мінприроди затвердило науково-обгрунтований ліміт на вилучення з екосистем парку 130 шляхетних оленів та 230 лані європейської.
        На жаль ці ліміти виконуються не в повному обсязі. За рік вдалось переселити лише 20 оленів і 50 ланей.
         За даними Волоха А.М.  д.б.н., професора Таврійського університету, вилучення оленів, наприклад, на рівні 0,9 – 5,7% практично не впливає на зменшення чисельності популяції. Перенаселення степових угідь нацпарку копитними досягла 412 особин на 1 гектар. Це веде до знищення біорізноманіття флори, до захворювань і загибелі тварин.
         Хочу пояснити читачу для чого «три кордони охорони нацпарку», які, героїчно, напевно повзком, подолав наш юний герой - помічник комуністичного боса-депутата.
         Якщо подивитись на карту, то о.Бірючий в Азовському морі, насправді пів-острів. Через косу Федотова на нього можна проїхати транспортом. Дякуючи цьому, щорічно на екскурсії працівники парку приймають біля  4000(!) рекреантів і відпочиваючих на косі дітлахів. Вони вільно долають кордони.
         Але на косі, у самому вузькому місці є три кордони з металевої сітки. Вони не тільки для охорони від браконєрів, а ще й потрійна перешкода від втечі тварин за межі нацпарку. За його межами вони стають легким трофеєм для бракон’єрів. Служба охорони нацпарку ретельно пильнує за цією зоною.    От суть проблеми навколо нацпарку, керівництво якого діє публічно, прозоро, в інтересах захисту і відтворення природних комплексів. І це в умовах недосконалого, суперечливого, а іноді і антиекологічного законодавства. В чому річ, для чого мусолити минуле?
         Припускаю, що в умовах майже знищеної системи державного управління заповідною справою в державі, деякі брокон’єрські групи, використовуючи КЕКЦ, ведуть боротьбу з керівниками національних природних парків, які активно присікають бракон’єрський промисел в зоні діяльності нацпарків. В першу чергу це приватні підприємства по видобутку піску, незаконному добуванню личинки хірономіди, збір лікарських рослин тощо.
        Згадаймо, як уміло використали точку зору борців проти «екофеодалізму» деструктивні елементи для звільнення з посади директорів, справжніх діячів заповідної справи, заслужених природоохоронців України  Гамора Ф. д.б.н., директора Карпатського біосферного заповідника, Чорного М. директора Канівського природного заповідника, а зміна директора НПП «Синевир» перетворила його по рубкам, практично в простий лісгосп.
         Зовсім свіжа в пам’яті  компанія, направлена на ревізію діяльності біосферного заповідника «Асканія-Нова», на компроментацію роботи директора Гавриленка В.С. Його ім’я відоме далеко за межами України. За 17 років на чолі коллективу, дозволило принести установі світову славу. Тільки вихованість  Гавриленка В.С., впевненість у своїй професійності і відчуття підтримки національної заповідної еліти, дала можливість стримано вислухати чергову маячню «паркетних теоретиків», на засіданні Громадської ради при Мінприроди, в основному спеціалістів з проблем бездомних собак, утримання великих савців в зоопарках.
         Подібні публікації, результати розгляду проблем, ініційованих такими «спеціалістами» нічого нового в теорію і практику заповідної справи не дають. Але біда у тому, що вони даючи суб’єктивні оцінки ситуації, направляють листи керівникам держави, особливо вони полюбляють лякати директорів нацпарків прокуратурою, і пишуть подання «на гору» про їх звільнення..
         Керівники установ природно-заповідного фонду живуть в умовах безкінечних перевірок і підготовкою довідок, пояснень, звітів, спілкуванням з пресою.
        Сьогодні є факти несвоєчасного внесення змін до Положень про установу у відповідності із змінами а законодавстві. Застарілість деяких норм законів, їх неузгодженість і дає можливість на свій розсуд неспеціалістам трактувати той чи інший факт, що призводить до огульних звинувачень керівників.
         Приклад. Чапельський под в «Асканії-Новій має дві тисячі гектарів, на яких десятки років живуть стада диких тварин (сайгаки, бізони, зебри, зубри, лані і т.п.) і згідно Положення відносяться до заповідної зони.
         Можете уявити, що є спеціалісти, які вимагають переселити цих тварин за межі заповідної зони. Маячня, адже Законом «Про природно-заповідний фонд України» у заповіднику дозволяється проводити науково-обгрунтовані заходи по відновленню екосистем, підтримці гідрологічного режиму та забезпеченню життя тварин тощо. Саме це і робиться у Чапельському поді.
         Мене часто керівники заповідних установ запитують, як захиститись від цього «непрофесійного екологічного тероризму» по відношенню до вітчизняних заповідних установ і їх керівників?
         В першу чергу необхідно вивчати новітні тенденції в розвитку заповідної справи, впроваджувати їх в життя через нормативно-правову базу, дохідливо роз’яснювати їх сутність, в першу чергу, населенню, яке проживає на заповідних територіях. Вагоме слово мають сказати наші вчені.
         На думку відомого вченого в галузі заповідної справи Н.Ф.Реймера охоронювані природні території «… тільки по своїй формі виглядають як «пасивна» охорона природи. Насправді вони виступають, як регулятори екологічної рівноваги – найефективнішою формою природокористування. Природні охоронювані території необхідно розглядати як єдину систему, а  вірніше, як регуляторну підсистему в загальній  тканині еко-, агро і урбосистем».
         Це повністю відповідає сучасній новій парадигмі охоронюваних природних територій. В її основі лежить поняття про ОПТ, як про провайдерів різних благ і послуг за межами їх територій.
         ОПТ мають перестати розглядатись суспільством як ізольовані від зовнішнього світу острівки благополуччя, як «речі для себе». Вони мають трансформуватись у свідомості людей, як «речі для всіх».
         Вчені-екологи всього світу підкреслили, що роль ОПТ у збереженні світового біорізноманіття має стати ключовою, а при переході до сталого розвитку - фундаментальною. Саме на вирішенні цих стратегічних завдань необхідно зосередитись в складних соціально-економічних умовах, а не відволікатись на безперспективних дискусіях з борцями ганебних фактів періоду феодалізму. Думаю, що в правовій державі цю функцію візьмуть на себе правоохоронні органи.

 

 

 

 

 

 

 

 







0 коментарі:

Дописати коментар