четвер, 22 січня 2015 р.

Луганський природний заповідник - в зоні АТО

В. І. Гетьман
Київський національний університет
 імені Тараса Шевченка,
кафедра землезнавства та геоморфології,
доцент, кандидат географічних наук

Луганський природний заповідник - в зоні АТО

Луганський природний заповідник організовано в Луганській області згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 12 листопада 1968 р. № 568 у складі двох відділень: перше - “Станично-Луганське”, або “Придінцівська заплава” (494 га, Станично-Луганський район) і друге - “Стрільцівський степ” (494 га - Міловський район). У 1975 р. було створено третє відділення – “Провальський степ” (587,5 га – Свердловський район). Тобто, з часу створення заповідник презентує кластерний (роз’єднаний) тип природно-заповідних територій.
При оголошенні площа заповідника складала 1575, 5 га. Пізніше була низка розширень його площі. На початковому етапі заповідна площа складала 1607,57 га, включаючи: “Придінцівська заплава” – 498 га; “Стрільцівський степ” – 522,07 га і “Провальський степ” (587,5 га).
На другому етапі згідно з Указом Президента України від 21.04.2004 р. № 466 розширено “Стрільцівський степ” заповідника на 501,7 га за рахунок земель Великоцької сільської ради та Стрілецького кінного заводу у Міловському районі. Загальна площа заповідника стала складати 2109,27 га.
На третьому етапі згідно з Указом Президента України від 17.12.2008 р. № 1169 заповідник було розширено на 3281 га за рахунок земель Трьохізбенської та Гречишкинської сільрад Слов’яносербського та Новоайдарського районів Луганської області. Як наслідок, організовано четверте відділення заповідника – “Трьохізбенський степ”.
У кінцевому підсумку загальна площа Луганського природного заповідника стала складати 5390,27 га. Для чого так детально описано процес становлення заповідника? - Щоб було видно як у нинішньому розораному, інтенсивно антропогенізованому (особливо на Донбасі) степу по крупинці, крихта за крихтою, збирали заповідні ділянки (яких загалом в державі залишилось біля 1 відсотка). А що маємо на сьогодні? – Внаслідок військового конфлікту на сході країни заповідник майже розвалено. За словами колишніх його директорів Т.В. Сови (у телефонній розмові з м. Харкова) і В.Ю. Бондарєва, приміщення адміністрації та машинний парк заповідника у смт. Станично-Луганське-2 проросійськими бойовиками пограбовано. Забрано комп’ютери, автомобілі (“Газель”, УАЗ). Були погрози життю працівників заповідника.
Луганський природний заповідник підпорядкований Національній академії наук України.
Усі вище згадувані відділення заповідника розташовані в північностеповій підзоні, але в різних провінціях (краях) лівобережного степу України. У заповіднику зростають цілинні різнотравно-злакові, типчаково-ковилові степи, заплавні та байрачні ліси. Фітоценотичне різноманіття представлене формаціями лісів, чагарників, степів, лук, боліт, а також прибережно-водною рослинністю.
Відділення “Станично-Луганське” (“Придінцівська заплава”), (498 га) знаходиться в межах заплави і першої надзаплавної тераси лівого берега р. Сіверський Донець, 25 км північніше м. Луганська (раніше ця територія входила до зеленої зони навколо обласного центру).
У природно-ландшафтному відношенні “Придінцівська заплава” - це південь Задонецько-Донської північностепової провінції (ландшафтна область Старобільського степу). Більше половини території зайнято лісами (дубовими, вербовими, чорновільховими, культурами сосни). Велику площу займають луки і піщані степи. Різноманіттям відзначається водна рослинність р. Сіверський Донець. Флора судинних рослин включає ендемічні види, приурочені до пісків: зірочки борові (Gagea pineticola Klok.), юринея донська (Jurinea Cass.), козельці донські (Tragopogon tanaiticus Artemcz.), житняк донський (Agropyron tanaiticum Nevski).
Одним із завдань створення цієї заповідної ділянки була охорона рідкісного виду ссавців – хохулі звичайної (Desmana moschata Linnaeus), віднесеної до Червоної книги Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів (МСОП, IUSN). Останнім часом цей вид у заповіднику не відмічається.
Через територію відділення, зокрема через смт. Станично-Луганське, проходить лінія фронту в зоні АТО. Яке тут може бути дотримання Закону України Про природно-заповідний фонд (абсолютна заповідність, заповідний режим тощо). Територія відділення замінована.
Відділення “Стрільцівський степ” (1023,77 га) знаходиться найпівнічніше, біля с. Криничного Міловського р-ну, 12 км на південь від залізнодорожної станції Чорткове. Його територія належить також до ландшафтної області Старобільського степу.
У геоморфологічному відношенні північно-східна частина Луганської області, де знаходиться Стрільцівський степ, займає відроги Середньоруської височини з ерозійними форма ми рельєфу. Сама територія відділення - вирівняна плакорна ділянка, по периферії розчленована відносно неглибокими балками.
Серед степової рослинності, по схилах балок у травні – червні колоситься, буяє сріблястими султанами, ледь похитуючись від легкого подиху вітру, ковила (Stipa L.). Її тут декілька видів. Співучасником цієї природної гармонії (ідилії) обов’язково є красень типчак (костриця борозниста, Festuca rupicola Heuff.). Вони складають основу дерниннозлакових угруповань.
Однак домінують у Стрільцівському степу кореневищні злаки: стоколоси прибережний (Bromopsis riparia (Rehm.) Holub) і безостий (B. inermis (Leyss.) Holub), пирії повзучий (Elytrigia repens (L.) Nevski) і середній (E. intermedia (Host) Nevski), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia L.).
Характерним для території відділення є поширення чагарникових степів з домінуванням карагани кущової (Сaragana frutex (L.) C. Koch). Пройти крізь зарості карагани дуже важко, бо частина прилистків перетворилася в гострі колючки. Звідси друга назва рослини - дереза.
З тваринного світу важливим об’єктом охорони у відділенні заповідника є ба(й)бак (Marmota bobac).

Стрільцівський степ, слава Богу, знаходиться на контрольованій українськими військами території і не зазнав військових дій.
Відділення “Провальський степ” (587,5 га) розміщене на північно-східному схилі головного вододілу Донецького кряжу у межах Донецької північностепової провінції (ландшафтна область - Донецький височинний степ). Це південна частина Луганської області. Складається воно з двох близько розташованих ділянок: Калинівська і Грушівська.
Калинівська ділянка займає вододільне плато біля місця злиття рік Провалля і Калинової, недалеко поселення Калинник і має доволі складну конфігурацію, зумовлену проходженням більшої частини меж по долинах малих річок. Грушівська ділянка займає погорбовану рівнину біля поселення Майське. Вона має форму трапеції, східна сторона якої проходить балкою Грушева і співпадає з російсько-українським кордоном.
Рельєф території глибоко розчленований, пасмово-улоговинний, з розвиненою яружно-балковою мережею, численними відслоненнями пісковиків і глинистих сланців. У ярах і балках зростають байрачні діброви.
Серед степової рослинності домінує типчак. Тут зростають всі види ковили рівнинної України! Таке багатство локальної флори виявлено тільки у Гранітно-степовому Побужжі (національний природний парк Бузький Гард) на Миколаївщині. Але тільки у Провальському степу відома ковила відмінна. У флорі відділення серед ендемічних видів представлені також громовик гранітний (Onosma graniticola Klok.), ранник донецький (Scrophularia donetzica Kotov) та ін.
На території відділення  під час АТО велись бойові дії. Вона піддавалась обстрілам з російської сторони. Від пожеж Провальський степ горів, майже знищена (вибухами снарядів) Грушівська ділянка. Бойовиками так званої Луганської народної республіки (ЛНР) схили балок заміновані. Дивно, що Київський еколого-культурний центр і його голова В. Борейко про це не знають. А більш ймовірно, що знають. Тоді чому мовчать і не організовують відповідні антивоєнні акції? – Замість того його активісти палять сіно біля стін Мінекології в знак протесту проти сінокосіння у заповідниках. Ясна річ – косити у заповіднику аморально. Але ще більш аморальними є вибухи снарядів і бойові дії на заповідній території. Можливо, така антивоєнна пасивність є не чим іншим як прикритим проросійським шовінізмом? 
Відділення “Трьохізбенський степ” (3281 га) становить собою ділянку придонецького піщаного степу у комплексі з листяними гайками на піщаній арені Сіверського Дінця. У фізико-географічному відношенні Трьохізбенський степ належить до ландшафтної області Старобільського степу.
                Ключовими об’єктами охорони у відділенні з представників фауни є сліпушок (сліпачок) звичайний (Ellobius talpinus Pallas) та ящірка різнобарвна, або піщана (Eremias arguta).
                На території відділення, що знаходиться зараз у прифронтовій зоні також велися бойові дії. Повсюди розкидано багато снарядів (мін), які не вибухнули. Степ трансформовано бойовою технікою.
                Подібна, якщо не гірша ситуація і в другому природному заповіднику на Донбасі – Українському степовому, що також розкиданий окремими клаптиками (як і Луганський) у різних місцях Донецької області. Він включає чотири відділення: “Хомутівський степ”, “Кам’яні могили”, “Крейдяна флора”, „Кальміуське”. Адміністрація заповідника знаходиться у Хомутівському відділенні - с. Самсонове Тельманівського району.
                За її інформацією найбільше постраждало відділення  „Кальміуське”, де ціле літо йшли бої, вся територія перерита вибухами снарядів.  Частина території (біля 400 га) “Крейдяної флори” замінована, кілька раз були пожежі. Хомутівський степ частково (біля 30 га) також заміновано. Усі ці три відділення знаходяться у зоні так званої Донецької народної республіки (ДНР). Відділення “Кам’яні могили”, розташоване на межі Донецької і Запорізької областей, в зону АТО не попадає.
В контексті вище сказаного хочеться процитувати слова відомого у світі політика Джавахарлала Неру, який з часу утворення незалежної Індії (1947 р.) до смерті (1964 р.) беззмінно займав пост прем’єр-міністра і міністра закордонних справ цієї держави. Д. Неру говорив: “Війна є запереченням істини і гуманності. Справа не тільки у вбивстві людей, оскільки людина повинна так чи інакше померти, а у свідомому і затятому поширенні ненависті і брехні, які мало-помалу прививаються людям”.
                Також відомо, що війна є засобом вирішення спірних питань, якщо не вдається мирним, дипломатичним. Однак,війна не від великого розуму. Тих, перш за все, хто її провокує. Не кажучи про тисячі безневинних загиблих, зокрема дітей, знищено на мільйони людського добра (будинки, споруди, залізниці - інфраструктура). Хтось колись це будував, створював, шпарував. А тепер знайшлися п’яні молодики, щоб пустити цю працю насмарку. Хоч самі в житті ще нічого не створили. Руйнувати накоплене людською працею – це неперевершена дурість і Божий гріх.
Кому вигідна війна? Тим, хто гине на фронті за патріотичну ідею? Ні. Це герої, найкращий, елітний (репродуктивний) прошарок українського (етнічного) суспільства. Вигідна тим, хто завдяки війні думає збагатитися (війна для таких – мати рідна) і тим, хто прагне дешевої популярності в суспільстві. Одне й друге заслуговує на осуд. І третє, найгірше: злиденне, доведене до відчаю життя, безробіття змусили багатьох взятися за зброю і спробувати ціною власного життя поліпшити своє існування. Тут винна суспільно-економічна (соціальна) система (ті, хто її створював у часи перебудови), що до цього (катастрофи на Донбасі) і призвела.
                Війна – це не вираження високого інтелекту і моралі. Вона відкидає нас (переносно) у кам’яний вік. Неандертальці, кидаючи камінням, нищили (спільно з кліматичними змінами) велетенських тварин (мамонтів, печерних ведмедів тощо). У них також не було іншого виходу – треба було виживати. Як влаштувати світ, щоб люди (у переважній більшості) прагнули більше читати, слухати музику, захоплюватися живописом, бігати зимою на лижах і т. д. Коли панують духовні запити, потреба у війні відпадає, вона стає не вигідною. Вона виникає з перемогою споживацьких інтересів.
                Заслуговує уваги у цьому відношенні трипільська енеолітична культура, представники якої протягом двох тисяч років існування (ІV-ІІІ тис. до н.е.) рідко вступали у військові сутички. На місці їх поселень мало слідів, що вказували б на вбивства людей (лук і стріла існували вже з часів мезоліту).
Не олігархи (з сумнівним минулим) повинні ставати президентами, приходити до влади і керувати країною. Подібна місія – за мудрими, обдарованими розумом і людськими чеснотами вихідцями з народу. У середньовічній Литовській державі князі Гедиміни вважали за обов’язковий атрибут влади – скромне життя. Тоді як народ, яким вони управляли, повинен був мати кращі за них умови життя. У нинішньому світі (не тільки в Україні) все навпаки.
Який у нас найбільший дефіцит? – Не ковбаса чи інші продукти споживання, а мудрий керівник, мудрий депутат, загалом – мудрість. Мудрість як інтегральна категорія включає поняття розуму і добра. Мало бути розумною людиною. Треба бути ще добрим, гуманним. Перманентною властивістю розуму, - говорив І. Кант, - є добро. Розум, позбавлений добра, - за словами В.І.Вернадського, - приречений на загибель. Що таке добро, доброта (як риса характеру)? – Це згода волі з совістю, – говорить древня китайська мудрість. А що таке совість? – Це страх перед Богом і людьми. Зазначені істини повинні знати і пам’ятати ті, хто хоче і вже взявся вершити долі простих людей.
                Недарма давні русичі свого князя Ярослав назвали Мудрим. Водночас свій храм він возвеличив Софіївським у честь мудрості (грец. sophia – мудрість). Яскравим втіленням народної мудрості в Україні завжди були приказки, прислів’я, поговірки тощо. Про розумного в народі говорили: скаже як завяже. Тобто поняття мудрості в нас має глибоке національне коріння. Водночас у Cтародавньому Римі словом sapiensримляни позначали розумний, холодний розрахунок, без особливого тепла і доброти. Античні греки поняття мудрості розуміли ширше і глибше (з певним гумором). У них навіть богинь мудрості було три: Афіна, Афродіта і Гера. Але пальму першості все ж віддавали Афіні.
                Древньокитайський мислитель, один з творців філософії і релігії даосизму Ян Чжу (біля 440-360 або 414-334 рр. до н.е.), автор трактату “Ле-цзи”, справедливо вважав, що кожний, хто прагне слави, повинен бути безкорисним. Він іде до влади, одіваючи на голову терновий вінок. Для нього не існує особистого, він вже не належить собі, а тільки людям. Найбільше багатство такої людини – безсмертя у памяті народу, а стиль життя – пекельна праця на користь суспільства.
                Відправним поняттям даосизму є Дао – недоступне пізнанню начало, яке неможливо виразити словами (за І. Кантом – “річ у собі”). У ньому воєдино втілені буття і небуття та вирішуються всі протиріччя. Мудрий правитель, який сповідує істини Дао, повинен ощасливити народ, навернувши його до чистоти (помислів), простоти (в діях, поступках) тощо.
                Дао означає шлях людини, оснований на моралі, тобто моральна поведінка, моральний суспільний і державний порядок. Що таке мораль? – Розум серця, - відповідає великий німецький поет, прозаїк і мислитель Генріх Гейне. Його співвітчизник, об’єктивний ідеаліст Георг Гегель під мораллю, моральністю розуміє розум волі. Воля - сила духу, сила характеру. Для прикладу - твердість характеру (самопожертва) японців у Другій світовій війні  (Пірл-Харбор).
                Яка мораль війни, зокрема нинішньої у Донбасі? – Почитайте, погортайте сьогоднішню періодичну пресу. Вона вся просякнута темою війни. По телебаченню мало не щодня бачимо похорони молодих хлопців. Але найбільше страждає безневинне – діти. Так от, пропоную пару кадрів з жорстокої дійсності війни. Перший – тринадцятирічний хлопчик у Луганській області закриває собою від вибуху снаряда маленьку сестричку. Сам гине (смерть наступила миттєво), врятувавши друге життя. Дитячий героїзм!? Вдумайтеся, люди добрі. Що воно, те хлопча, тоді відчувало? Не треба Матросова на фронті на фронті Другої світової. Другий – діти гинуть, граючи мирно в футбол, від обстрілу спортивної площадки у Донецьку. Розкидані курточки, метрова яма від вибуху. Таке хтось пам’ятає, коли ми, зараз дорослі, малими грали у футбол? А вони, двоє хлопчиків, мали право ще довго жити. Життя – найдорожчий божий дар на Землі. Як зрозуміти невимовне горе батьків, їх пекучий плач? Ради чого політики (крикуни на майданах) і військові в зоні так званого (вже нелогічного ) АТО приносять у жертву (невідомо кому) дитячі життя?
Великий китайський мислитель, основоположник державної релігійної доктрини – Конфуцій (що жив біля 551 – 479 р. до н.е.) говорив: “З усіх злочинів найбільш тяжке – це безсердечність”. Дійсно, не має доброти і людського серця в тих, хто вбиває на війні. Не кажучи про порушення (чи незнання) одної із десяти Божих заповідей. Ясна річ, що на війні закони мирного часу не діють. Вибачте, ще один кадр про безсердечність війни. Молодий солдат після обстрілу в зоні АТО знімає бронежилет і сідає на краю бліндажа читати Біблію. В цей час лунає черговий вибух і сліпий (чи кимось зверху направлений) осколок влучає прямо в серце. Питається: де тут справедливість?
                Хто в цьому перш за все винен? – Ще з початків нашої незалежності, коли почалися нескінченні (перманентні) економічні кризи, коли нагальною ознакою життя стало безробіття, бездуховність (з корінням радянських часів) стало ясно одне, що все те, що ми спостерігали, закінчиться погано. Перед очима всіх нас образ молодих хлопів: в одній руці пляшка пива, в другій сигарета, з рота – що слово, то мат. Ці молоді люди просто (безневинно) тинялися без роботи, без виховання і без належної освіти. На сьогодні їм дали роботу, дали заняття – вбивати одне одного (у певній мірі за плату, що не коштує життя). Адже ні державні діячі, депутати, ні багаті бізнесмени своїх дітей (навчених за кордоном і зараз там – на проживанні) на війну не відправляють. За рахунок простих людей відстоюють свої честолюбні і по великому рахунку економічні інтереси. 
Невже починається Третя світова війна? Підступна, підла і, можливо, остання для людей. Якщо земна куля не розлетиться від ядерних вибухів, то життя на ній залишиться. Тільки яке? Чи не стане подібною доля людини, як найбільш поширеного нині біологічного виду, до трагічного зникнення (65 млн. років тому) мезозойських гігантських плазунів – ящерогадів, від яких залишився єдиний сучасний вид – карликовий динозавр (гатерія). Зустрічається він на віддалених від “цивілізованого” світу островах біля Нової Зеландії і віднесений до Червоної книги Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів (МСОП).

Література:
1.        Гетьман В.І. Заповідники України / В.І. Гетьман // Краєзнавство. Географія. Туризм. Бібліотека // К. : Шкільний cвіт, 2009. - 127 с.
2.        Заповедники СССР : Заповедники Украины и Молдавии / Отв. ред. : В.Е. Соколов, Е.Е. Сыроечковский. – М. : Мысль, 1987. - 271 с.
3.        Заповідна справа в Україні : Навчальний посібник / За загальною редакцією М. Д. Гродзинського і М. П. Стеценка. - К.:  Географіка, 2003. – 306 с.
4.        Леоненко В.Б., Стеценко М.П., Возний Ю.М. Додаток до атласу об’єктів природно-заповідного фонду України / В.Б. Леоненко, М.П. Стеценко, Ю.М. Возний. – К. : “Видавничо-поліграфічний центр Київський університет”, 2003. – 119 с.
5.        Попович С.Ю. Природно - заповідна справа : Навчальний посібник / С.Ю. Попович.  – К. : Арістей, 2007. – 480 с.
6.        Природно-заповідний фонд України загальнодержавного значення : Довідник / Редкол. : В.Б. Леоненко та інші. – К. : 1999. – 240 с.


0 коментарі:

Дописати коментар