понеділок, 16 лютого 2015 р.

Пройшли навчальні тренінги для працівників установ ПЗФ

Всеукраїнською громадською організацією «Асоціація природоохоронних територій України» за сприяння Представництва ООН в Україні та проекту "ClimaEast: збереження та стале використання торфовищ" було проведено 5-ть навчальних тренінгів для працівників установ природно-заповідного фонду України за напрямами:
 1.     Організація наукової діяльності в установах природно-заповідного фонду України (24-30 листопада 2014 року)
2.     Організація рекреаційної і еколого-туристичної діяльності установами природно-заповідного фонду України (2-8 грудня 2014 року)
3.     Організація діяльності служби державної охорони в установах природно-заповідного фонду України (10-16 грудня 2014 року)
4.     Організаційні напрями екологічної просвіти в установах природно-заповідного фонду (19-25 січня 2015 року).
5.     Юридична практика в установах природно-заповідного фонду (2-8 лютого 2015 року).

Всі п’ять тренінгів були проведені в санаторії  «Пуща-Озерна».   
Слухачам були забезпечені відповідні умови:
- проживання в двомісних номерах  з усіма зручностями;
- харчування – триразове з двома кава-паузами між лекціями;
- навчання – у коференц-залі в тому ж приміщенні, де було забезпечено  проживання і харчування.
В цілому участь у проведених 5-ти тренінгах взяли 71 працівник із 37 установ природно-заповідного фонду України різного відомчого підпорядкування. При формуванні груп учасників перевага надавалась представникам нещодавно створених установ, також для обміном досвідом запрошувались по 1-2 представника в кожну групу з тих установ, які вже мають певний досвід роботи в національних природних парках та заповідниках.
Із зацікавленістю всі групи слухачів провели практичні заняття на базі Музею води та Національного науково-природничого музею НАН України.
До початку проведення навчань було розроблено 5-ть навчальних  модулів за відповідними напрямами. На їх основі і проводились навчання.
Всі розроблені модулі були подані на розгляд Науково-технічної ради Міністерства екології та природних ресурсів України, де були розглянуті, схвалені та прийнято рішення щодо розробки на їх основі Збірників методичних рекомендацій з метою подальшого їх використання у роботі всіма зацікавленими.
           Заняття проходили у формі лекцій, що були поєднані із виконанням групових чи індивідуальних практичних завдань та у формі круглих столів, коли всі учасники мали змогу приймати участь у обговоренні певних особливо актуальних питань. Такий підхід, у свою чергу, сприяв кращому розумінню і засвоєнню методичного матеріалу учасниками тренінгів. Під час занять, для ілюстрації теоретичного матеріалу, експерти активно використовували посилання на кращі приклади як українського, так і зарубіжного досвіду.
Під час проведення творчих майстерень учасники брали участь в обміні досвідом між собою та експертами, а також висловлювали свою позицію щодо удосконалення роботи по кожному напрямку навчань.
Переважна більшість учасників робили презентацію про свої установи.
По завершенню навчань, учасниками робився захист індивідуальних (групових) робіт за темою навчання, після чого підводились підсумки, проводився обмін думками і всім учасникам були вручені Сертифікати про проходження навчання.
Для проведення навчань у якості тренерів були залучені фахівці-науковці, експерти з числа вищих навчальних закладів, громадських екологічних організацій, працівників установ природно-заповідного фонду та установ Міносвіти. Склад викладачів також було представлено докторами та кандидатами наук.
По закінченні кожного тренінгу учасникам пропонувалось заповнити підсумкову анкету, в якій вони мали можливість висловити свої думки і позицію щодо організації, побутових умов, харчування та надати свою оцінку проведених тренінгів.
Організаторами ці анкети було проаналізовано і зроблено відповідні висновки, а саме:
існує необхідність регулярного (1-2 рази на рік) проведення подібних заходів (тренінгів, семінарів тощо);
проведення аналогічних навчань на територіях установ природно-заповідного фонду;
передбачати в програмах проведення більше культурно-освітніх заходів (екскурсій, відвідування театрів тощо);
визначено перелік питань, які б було варто розглянути на наступних навчаннях;
робота організаторів була оцінена на 5 балів (за п’ятибальною шкалою);

висловлена подяка як організаторам, так і викладачам.

Ф.Гамор Комітетстькі слухання

У ПРЯМОМУ ЕФІРІ ТЕЛЕКАНАЛУ «РАДА» НА КОМІТЕТСЬКИХ
             СЛУХАННЯХ У ВЕРХОВНІЙ РАДІ УКРАЇНИ ОБГОВОРЕНО ПРОБЛЕМИ
                                  ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ

Федір Гамор,
                                           доктор біологічних наук, професор,
                                заслужений природоохоронець України, заступник
                                    директора Карпатського біосферного заповідника


       Насамперед треба підкреслити, що  проблеми розвитку природно-заповідної справи в Україні, уже не одноразово, критично розглядалась на Комітетських слуханнях у Верховній Раді України і в попередні роки. Так, до прикладу, ще зовсім свіжими у пам’яті є  слухання, які відбулись 18 листопада 2013 року та опубліковані окремою книгою матеріали з оцінки громадськістю, діяльності органів державної влади щодо виконання стратегії національної екологічної політики у сфері природно-заповідної справи. Але, на жаль, не зважаючи на це, ситуація у цій важливій екологічній та соціально-економічній сфері стала зовсім катастрофічною.
    І ось, 4 лютого 2015 року на слуханнях, в прямому ефірі телеканалу «Рада», у Комітеті з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, за участі керівників заповідників та національних природних парків, представників центральних органів виконавчої влади, громадських організацій та науковців, проаналізовано стан природно-заповідного фонду (ПЗФ)України.
     Відкриваючи Комітетські слухання, голова Комітету, народний депутат України Микола Томенко,   з великою стурбованість говорив про те, що  в Україні  в останні роки спостерігається тотальне вирубування лісів та вивезення деревини у круглому вигляді за кордон, чиниться опір   прийняттю у Верховній Раді законопроекту щодо припинення цих процесів. Критична ситуація складається в природно-заповідній справі. В багатьох  випадках допускаються випадки вилучення земель природно-заповідного фонду, нерідкими під виглядом «селекційного відстрілу» є браконєрство. Проблемними залишаються питання винесення  у натуру меж територій природно-заповідного фонду. А заповідники і національні природні парки Держлісагенства, перетворюються в комерційні лісозаготівельні підприємства тощо.
            А у розповсюдженій напередодні Слухань інформаційно-аналітичній довідці Міністерства екології та природних ресурсів України та доповіді директора Департаменту заповідної справи цього міністерства Ігоря Іваненка, говорилось про те, що в Україні «знищена система державного управління територіями та обєктами ПЗФ на місцевому рівні», «призупинена система державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства», здійснюється «саботаж виконання доручень Президента та Уряду щодо передачі земель лісового фонду національним природним паркам та заповідникам», значними є «колізії законодавства, зокрема у частині регулювання природокористування у межах територій та обєктів ПЗФ». Спостерігається  «тотальне скорочення працівників на державному рівні, які займаються розвитком та управлінням територіями та об’єктами ПЗФ», «критичне зменшення фінансування з Державного бюджету заповідної справи», є «низький рівень заробітної плати працівників установ ПЗФ» та «низький рівень кваліфікації керівників в установах ПЗФ». В останній рік ліквідовано пільги щодо сплати установами ПЗФ земельного податку та ліквідовано Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, суттєво зменшено активність та відповідальність місцевих органів влади за розвиток мережі територій та об’єктів ПЗФ, припинено створення нових територій та об’єктів ПЗФ на землях Держлісагенства.
      Поряд з цим, як позитивний приклад, для розвитку заповідної справи, Ігор Іваненко окремо відзначив важливу роль Плану заходів щодо забезпечення сталого розвитку і благоустрою гірських населених пунктів української частини українсько-словацько-німецького природного об’єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини», який затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України № 819-р від 10 вересня 2014 року та відкриття руху пасажирського потягу за маршрутом «Київ-Рахів».
         Про ці тривожні тенденції говорили і майже два десятки виступаючих на слуханнях керівників установ природно-заповідного фонду, інститутів національної академії наук, Генеральної прокуратури  та провідних громадських екологічних організацій України.
       Багато суттєвих пропозицій внесли директори біосферного заповідника «Асканія нова» Віктор Гавриленко, природного заповідника «Горгани» Василь Кисляк, національних природних парків «Гуцульщина» Василь Пророчук та «Яворівський» Михайло Біляк, директори інституту зоології та географії НАН України, член-кореспондент НАН України Ігор Акименко та академік НАН України Леонід Руденко, керівник відділу інституту ботаніка імені М.Г.Холодного, член-кореспондент НАН України Яків Дідух, голова Всеукраїнської екологічної ліги Татяна Тимочко та директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко й інші.
 Виступаючи на  цьому поважному зібранні, автор цих рядків   особливо наголосив, що у контексті ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом та відповідно до Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020», яка затверджена Указом Президента України 12 січня 2015 року, виняткової ролі  набувають проблеми розвитку біосферних заповідників (резерватів) та вдосконалення українського законодавства, що регламентує їх діяльність.
Вони, як модельні території для сталого розвитку, важливі для впровадження європейських стандартів життя та для розвитку економіки екологічно невиснажливими способами.
Біосферні заповідники (резервати), як міжнародно визнані інституції, можуть підсилити бренд-меседж України, як країни привабливої для туризму та країни з визначними природними, культурними та історичними цінностями.
Вдосконалення їхньої діяльності важлива також і для популяризації України у світі, формування її позитивного іміджу та для забезпечення  присутності у міжнародному академічному середовищі.
В зв’язку з цим ми підготовили  та подали до секретаріату Комітету з екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської Катастрофи, розгорнуту інформаційно-аналітичну довідку та конкретні  пропозиції щодо імплементації нормативно-правових  актів ЮНЕСКО до українського законодавства.
Найважливішим серед них має бути підготовка та прийняття Закону України «Про біосферні заповідники (резервати) в Україні», або суттєво доповнити Закон про природно-заповідний фонд.  Для цього, Міжнародна  координаційна рада  програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера», рекомендує взяти за основу, підготовлений  національним комітетом МАБ ЮНЕСКО Франції  проект модельного Закону про біосферні резервати. 
     По-друге, потребує невідкладного вдосконалення чинне природоохоронне законодавства, у частині підтримки традиційного господарювання населення, що проживає у зоні діяльності біосферних заповідників та інших установ ПЗФ, та спрощення  процедури отримання відповідних дозвільних документів. Необхідно відповідно до статті 12 Закону України про ПЗФ  надати більше прав спеціальним адміністраціям установ з питань управління територіями ПЗФ.
     Вкрай важливо передбачити виділення коштів із Державного бюджету на розробку Проектів організації територій та охорони природних комплексів установ ПЗФ.
     По-третє,  важливо внести зміни до нормативно-правових актів, що регламентують фінансове та матеріально-технічне забезпечення   їх діяльності.
    Треба, зокрема,  внести до 7, 8 та 9 частин статті 43 Бюджетного Кодексу України доповнення, після слів наукових установ «й установ природно-заповідного фонду» та доповнити, за прикладом Держлісагенства, положеннями стосовно потреб установ ПЗФ у частині  здійснення охорони, проведення пририродо-охоронних заходів та їх матеріально-технічного забезпечення, пункти 1, 2  та 4  Заходів затверджених  Постановою  Кабінету Міністрів України № 65 від 1 березня 2014 року.
    По-четверте, дуже важливо, внести зміни до земельного законодавства, які необхідні для скасування надзвичайно складного порядку відведення земельних ділянок для об’єктів природно-заповідного фонду та врегулювати питання правового статусу земель, які включені до складу біосферних заповідників та національних природних парків без вилучення у землекористувачів.
     Слід застосувати до земель, які передаються до складу ПЗФ, прийняті у 2012 році норм земельного законодавства, щодо спрощеної процедури надання земельних ділянок у власність, користування або в оренду, відповідно до яких ці питання фактично одноосібно вирішуються місцевими органами Держземагенства.
      У зв’язку із вилученням із статті 282  Податкового Кодексу  положення про те, що від сплати земельного податку звільняються  заповідники та інші природоохоронні території, необхідно терміново скасувати цю норму, або відповідно до статті 46 Закону України про ПЗФ,  передбачити у Державному бюджеті України, виділення установам та організаціям, які забезпечують охорону особливо цінних земель природно-заповідного фонду, необхідних коштів для сплати земельного податку до місцевих бюджетів.  
      По-п’яте, відповідно до Коаліційної Угоди, необхідно відновити роботу Державної служби заповідної справи України, з надання їй повноважень вирішувати самостійно кадрові та фінансові питання функціонування установ природно - заповідного фонду.
     Реалізація пропозицій щодо утворення Державного агентства заповідної справи, викликає значні побоювання у природоохоронців, через те що це може призвести до комерціалізації установ ПЗФ та надмірного використання ними природних ресурсів.
     По-шосте, для біосферних заповідників та для інших установ ПЗФ життєво важливим є недопущення зміни правого статусу бюджетних установ природно-заповідного фонду на казенні підприємства, яке передбачається четвертим пунктом   Плану заходів з виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України  та  Коаліційної угоди у 2015 році.
    І на кінець, потребує  невідкладного вирішення проблема вдосконалення системи оплати праці працівників установ природно-заповідного фонду, запровадження  виплати їм надбавок за вислугу років та компенсацій за роботу в польових умовах, переведення науковців на оплату за розрядами єдиної тарифної сітки наукових установ, підпорядкованих органам державної влади.

     За результатами слухань Комітет прийме відповідні Рекомендації, а 5 лютого 2015 року в Міністерстві екології та природних ресурсів, за участі керівників установ природно-заповідного фонду проведено нараду на, якій Міністр Ігор Шевченко поставив конкретні завдання, перед заповідниками та національними природними парками, щодо поліпшення їхньої діяльності  у контексті Комітетських обговорень проблем заповідної справи в Україні. 

вівторок, 10 лютого 2015 р.

Миколаївський природоохоронець на сторожі рідної землі

Миколаївський природоохоронець на сторожі рідної землі 
У «Николаевского Обозревателя» виникла нагода познайомити своїх читачів з одним із тих, хто незважаючи на труднощі своїм основним завданням вбачає забезпечення спокою рідної землі. Кілька днів тому, проїжджаючи повз один з блок-постів на в’їзді у Миколаїв, ми побачили знайоме обличчя. Придивившись, ми зрозуміли, що не помилилися, - це був начальник відділу екологоосвітньої роботи та рекреаційного благоустрою Національного природного парку «Білобережжя Святослава» Дмитро Попов, який раніше неодноразово розповідав нашому виданню та іншим миколаївським ЗМІ про природоохоронну діяльність колективу нацпарку, результати та проблеми, з якими стикаються миколаївські природоохоронці.

Природоохоронець погодився відповісти на наші запитання.

- Дмитро Дмитровичу, скажіть будь ласка, чим для Вас є військова служба?

- Служба у збройних силах була однією з мрій мого дитинства, тому після завершення навчання в університеті я не став шукати якихось можливостей уникнути призову і пішов до військомату. Служив у 2005-2006 рр. у Внутрішніх військах, які до 2000 р. також мали статус Нацгвардії, і стали основою для формування нинішньої Національної гвардії України. До речі, я зараз служу у частині, в якій і проходив строкову службу, ми патрулювали вулиці, затримували порушників, охороняли спокій миколаївців. І коли під час мобілізаційного призову я потрапив до своєї частини, у мене було відчуття, що я знову повернувся у коло однодумців: і тоді, під час моєї строкової служби, і зараз головною нашою задачею є захист спокою наших близьких, нашого міста, нашої країни. Адже те, що зараз відбувається на Сході України не може залишити байдужим жодну нормальну людину і Національна гвардія на Миколаївщині докладає максимум зусиль, щоб жоден провокативний намір не зміг порушити спокою нашої землі.
- Як складаються стосунки Національної гвардії з народним ополченням Миколаївщини?
Чи допомагають вони вам, чи налагоджена плідна взаємодія?
- Будь які дії, особливо якщо вони відбуваються у складних і екстремальних умовах, мають і свої позитивні і негативні прояви. Звичайно більшість із представників громадськості у складі народного ополчення, так само як і я, і інші мої товариши, які були мобілізовані до Нацгвардії, вважають захист рідної країни своїм священним обов’язком.
- Але, на жаль, серед них є і такі, яких більше цікавить можливість заробити, похизуватися із зброєю в руках, і відверто проявити свою зверхність над нашими ж громадянами, яких ми перевіряємо. Тому інколи у нас проявляються конфлікти із такими «активістами». Наприклад, ми намагаємося наполягати на тому, що відповідно до чинного законодавства України, перевірку транспортних засобів можуть здійснювати лише представники міліції. І коли представники громадських формувань намагаються самі зупиняти автомобілі, перевіряти документи, – це є порушення закону, і воно не може бути виправдане якоюсь нібито ситуаційною доцільністю чи політичною демагогією. А от допомагати представникам МВС, Нацгвардії, і навіть здійснювати певною мірою громадський контроль за діяльністю представників правоохоронних органів, звичайно можуть. І коли деякі окремі «народні ополченці» більшу частину свого перебування на блок-посту просто сплять, вилізаючи лише перед приїздом журналістів чи якогось начальства, чи скубляться між собою або сварять своє керівництво за оплату, а потім починають розглагольствувати про «боротьбу із корупцією у правоохоронних органах» та «зраду у керівництві збройних сил», – стає і смішно, і сумно, але і таке, на жаль, має місце. При цьому я хочу підкреслити, що такі випадки носять поодинокий характер.

- Крім цього бувають і інші неприємні моменти, так, керівництво народного ополчення публічно стверджувало, що забезпечить блок-пости дровами. Але з початку осінніх холодів ми їх отримували лише кілька разів. А потім ополченці сказали, що забезпечення дровами має взяти на себе місто, керівництво міста переклало відповідальність на Міноборони та МВС, а нам довелося мерзнути… Така ж абсурдна ситуація склалася із забезпеченням буржуйками, на яких так «попіарилися» і представники державної адміністрації і громадські активісти. Та до цього часу на на нашому блок-пості ми не їх так і не отримали. Але з іншого боку саме такі негаразди дають змогу і для позитивних моментів, зокрема один із наших з хлопцями знайомих підприємців, дізнавшись про проблеми із обігрівом, просто взяв і придбав для нас бензопилку, і завдяки цьому ми зараз маємо можливість обігріватися. І без усякого піару з його боку.
- Миколаївцям відомі Ваші успіхи у професійній діяльності, не так давно «Николаевский Обозреватель» писав про те, що Ваша робота у нацпарку була відзначена Почесною грамотою Миколаївської обласної ради. Чи займаєтесь Ви зараз своєю роботою, які проблеми природоохоронної галузі Вас турбують сьогодні?
- На жаль часу обмаль, зараз моя основна діяльність – служба у Національній гвардії. Маю можливість лише брати участь у засіданнях Науково-технічної ради парку, але коли випадає нагода намагаюся допомогти своїм колегам і друзям. Зокрема сприяючи популяризації туризму на природно-заповідних територіях Миколаївщини, і серед них звичайно нашого Національного парку «Білобережжя Святослава», оскільки вважаю що він дійсно є справжньою перлиною не тільки Очаківського району, нашої Миколаївщини, але й усієї України і навіть Європи. Це підтверджують і іноземні туристи, які перебували на території нацпарку. І маю надію, що коли в Україні настане мир, будуть реалізовані проекти, над якими ми працювали до мого призову, у тому числі і ті, що стосуються популяризації природних чудес Миколаївщини на міжнародному рівні.
- До речі, навіть під час служби, коли наприклад потрібно знайти деревину, щоб напиляти дров, колеги-віськовослужбовці, знаючи, що я маю відношення до природоохоронної діяльності, просять показати що можна пиляти, а що ні. Тому навіть у такій критичній ситуації, маючи потребу у обігріві бійців, ми спилюємо лише сухі дерева, щоб не наносити шкоду довкіллю, – посміхається наш співрозмовник.
- Як Ви ставитеся до ситуації, що нині складалася навколо Національного природного парку «Білобережжя Святослава» і його колективу під керівництвом Юрія Козловського?

- Ще до початку фактичного функціонування НПП «Білобережжя Святослава», який був утворений указом президента у грудні 2009 року лише номінально, знаючи про мій досвід роботи у вищих навчальних закладах Миколаєва, і про те, що я родом з Очаківського району, Юрій Іванович запропонував мені долучитися до організації роботи нацпарку. Я входив до числа тих однодумців, які продовж кількох місяців з кінця 2011 року до березня 2012 року, коли був затверджений штатний розпис і почала виплачуватися заробітна плата, під керівництвом Юрія Козловського працювали над тим, щоб парк насправді почав свою діяльність. Ми формували штатний розпис, підбирали майбутніх працівників і навіть провели перереєстрацію юридичної адреси нацпарку, який обласне управління екології спочатку зареєстровало на свою адресу у Миколаєві. Нами ж за узгодженням із органами місцевої влади було проведено перереєстрацію юридичної адреси НПП «Білобережжя Святослава» відповідно до його фактичного знаходження на Кінбурнській косі у с.Покровка, що до речі призвело до значного зростання податкових надходжень до бюджету селищної ради, і відповідно, – до збільшення можливостей вирішення соціальних питань місцевої громади.

- І я особисто вважаю, найбільшим досягненням колективу національного парку саме налагодження співпраці із місцевими жителями, які стали розуміти, що нацпарк не ворог, не «цербер», а благо для місцевого населення, оскільки і створюються робочі місця, і зростають бюджетні надходження, і зберігається природний об’єкт для користування громади. І у цьому найбільша заслуга Юрія Івановича Козловського як директора нацпарку, оскільки, нажаль, за часів регіонального парку такого порозуміння не було, і, як кажуть місцеві жителі, вони сприймали його більше як структуру, що все забороняє і штрафує. Ми ж намагаємося привести усе до закону – боремося із незаконною діяльністю, але при цьому проводимо значну роз’яснювальну роботу, а також офіційно затверджуємо ліміти для населення і на випас худоби, і на збирання хмизу, грибів, вилов риби тощо, тобто на ті види природокористування і у таких обсягах, що не наносять шкоди природному об’єкту.

- Як Ви ставитеся до ситуації, що нині складалася навколо Національного природного парку «Білобережжя Святослава» і його колективу під керівництвом Юрія Козловського?

- Ще до початку фактичного функціонування НПП «Білобережжя Святослава», який був утворений указом президента у грудні 2009 року лише номінально, знаючи про мій досвід роботи у вищих навчальних закладах Миколаєва, і про те, що я родом з Очаківського району, Юрій Іванович запропонував мені долучитися до організації роботи нацпарку. Я входив до числа тих однодумців, які продовж кількох місяців з кінця 2011 року до березня 2012 року, коли був затверджений штатний розпис і почала виплачуватися заробітна плата, під керівництвом Юрія Козловського працювали над тим, щоб парк насправді почав свою діяльність. Ми формували штатний розпис, підбирали майбутніх працівників і навіть провели перереєстрацію юридичної адреси нацпарку, який обласне управління екології спочатку зареєстровало на свою адресу у Миколаєві. Нами ж за узгодженням із органами місцевої влади було проведено перереєстрацію юридичної адреси НПП «Білобережжя Святослава» відповідно до його фактичного знаходження на Кінбурнській косі у с.Покровка, що до речі призвело до значного зростання податкових надходжень до бюджету селищної ради, і відповідно, – до збільшення можливостей вирішення соціальних питань місцевої громади.

- І оскільки за значну частину цієї роботи відповідаю я як начальник відділу екологоосвітньої роботи та рекреаційного благоустрою, то, незважаючи на те, що зараз перебуваючи на військовій службі, я не можу приділяти багато часу для допомоги роботі своїм колегам, я продовжую уважно слідкувати за тим, що відбувається і як це висвітлюється ЗМІ. І я цілком згодний із тими представниками 
громадськості та ЗМІ, які пов’язують «наїзди» проти колективу НПП «Білобережжя Святослава» і його директора Юрія Козловського із активізацію діяльності нацпарку, і тим, що наш колектив став реально заважати тим, хто займається розкраданням природних ресурсів, та їхнім покровителям у правоохоронних та адміністративних органах. Раніше через обмеженість можливостей регіонального парку природоохоронна діяльність більше була сконцентрована за збереженні природи безпосередньо на території Кінбурнської Коси, ми ж змогли організувати доволі дієву протидію тим, хто розкрадає природні ресурси і на морській території нацпарку. І отримали відповідну реакцію з боку «опонентів».

- Якщо спочатку нашим працівникам примітивно погрожували, то у подальшому наші противники стали діяти більш зухвало. Ще раніше до мого призову у Національну гвардію, коли я працював у парку, після кожного випадку затримання браконьєрів і вилучення їхніх знарядь лову, Юрій Іванович казав нам, - «ну от почекаємо і побачимо, хто з «кришувальників» завітає у гості»… І такі «гості» з’являлися, і наскільки я знаю, серед них були представники і адміністративних органів, і «громадськості», і різних правоохоронних структур, і з Очакова, і з Миколаєва, які починали розповідати про те, «як важко жити в Україні, що треба дружити і допомагати один одному»… І коли Юрій Іванович у черговий раз відправляв таких «друзів», ми вже були морально готові, що з’являться або чергова перевірка, або перекручений матеріал у ЗМІ, або прояви незадоволення «громадськості»… Але з іншого боку це є підтвердженням того, що ми і наша робота насправді заважає усьому цьому жулью, і значить ми не даремно працюємо і отримуємо свою зарплату.

- Якщо говорити про ті питання роботи нацпарку, що висвітлювалися ЗМІ, то досить серйозною нашою поразкою, і, відповідно, - серйозною перемогою браконьєрів і тих сил, які стоять за ними, я також вважаю те, що їм 
вдалося перешкодити отриманню національним парком катерів із потужними двигунами, що вже фактично знаходилися у розпорядженні парку, і кошти на придбання яких були виділені Міністерством екології та природних ресурсів України. Внаслідок непрофесійних або заангажованих дій представників Держфінінспеції та піднятої невідомими силами хвилі неправдивої інформації у місцевих ЗМІ нацпарк не зміг оплатити придбання цієї техніки. Внаслідок чого ми і у подальшому будемо вимушені продовжувати боротися із браконьєрами переважно з берегу. І у зв’язку із погіршенням економічної ситуації, очікувати нових коштів на придбання техніки найближчим часом мабуть не варто. Але нічого, будемо працювати так само, як ми це і робили раніше.

- Дмитре Дмитровичу, природоохоронна діяльність і охорона рідної землі це справа справжнього патріота. Що ви вкладаєте в поняття рідна земля і патріотизм?

- Якщо у мирний час ми разом із колегами-природоохоронцями захищаємо багатства нашої землі від розкрадання злочинцями, то зараз склалася ситуація, коли ми усі разом маємо захистити свою землю від зазіхання чужоземних злочинців. Щоразу заступаючи на чергування першою моєю думкою стає згадка про родину, про її спокійний мирний сон. Для мене рідна земля це – мої близькі, мої друзі, мій рідний дім, моє рідне село Кам’янка Очаківського району, де я народився і виріс, наш Миколаїв, де ми живемо, наша прекрасна Миколаївщина так щедро обдарована природними дарами, багатою історією і культурними традиціями, наша рідна Україна, яка попри всі негаразди, попри негідників, яких завжди було багато, залишається землею чесних і порядних людей. Саме це у моєму розумінні і є патріотизм.
- Тому мені відверто неприємні і ті українські громадяни, які на території нашої держави відстоюють антиукраїнські інтереси, і ті «патріоти», які лише на словах кричать про Україну, мову, культуру, а коли дориваються до якихось владних крісел, починають красти народні кошти або брати хабарі. І від них країну так само треба захищати, бо вони є такими ж самими ворогами України, як і ті, з якими ми зараз боремося і на Сході, і тут на Миколаївщині, охороняючи спокій наших громадян.
- Але я вірю в те, що усі ми разом зможемо захистити нашу країну від зазіхань загарбників, повернути окуповані українські території і на Сході і у Криму, і побудувати таку демократичну державу, у якій буде забезпечене спокійне, комфортне і безпечне життя для наших громадян. Таке, як у більшості європейських країн.


ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БІОСФЕРНИХ ЗАПОВІДНИКІВ (РЕЗЕРВАТІВ) ЯК МОДЕЛЬНИХ ТЕРИТОРІЙ ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

 Про деякі аспекти  ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БІОСФЕРНИХ ЗАПОВІДНИКІВ (РЕЗЕРВАТІВ) ЯК МОДЕЛЬНИХ ТЕРИТОРІЙ ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

        У контексті ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом особливої уваги, відповідно до її глави шостої , яка передбачає реалізацію довгострокових цілей сталого розвитку і зеленої економіки та цілей Севільської стратегії (1995) і Мадридського плану дій (2008) для біосферних резерватів ЮНЕСКО, в Україні  вимагають проблеми розвитку біосферних заповідників (резерватів) та вдосконалення українського законодавства, що регламентує їх діяльність.
Це необхідно насамперед ще й тому, що біосферні заповідники (резервати), відповідно до програмних документів ЮНЕСКО, можуть відігравати чималу роль в реалізації  Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020», яка затверджена Указом Президента України 12 січня 2015 року.
Вони, як модельні території для сталого розвитку, важливі для впровадження європейських стандартів життя та для розвитку економіки екологічно невиснажливими способами.
Біосферні заповідники (резервати), як міжнародно визнані інституції, підсилюють бренд-меседж України, як країни привабливої для туризму та країни з визначними природними, культурними та історичними цінностями.
 Вдосконалення їхньої діяльності важлива також і для популяризації України у світі, формування її позитивного іміджу та для забезпечення  присутності у міжнародному академічному середовищі.

                Глобальна мережа біосферних резерватів

Біосферні резервати, які працюють з 1970 року у рамках Програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера», – це природоохоронні території нового типу, ключовою метою яких є забезпечення гармонійного розвитку людини і природи. Сама ідея біосферних резерватів лежить в основі принципів сталого розвитку, зустрінута в усьому світі з великим ентузіазмом, і за минулі чотири десятиріччя набула значних успіхів.
 А сьогодні біосферні резервати формують глобальну мережу модельних регіонів, де можуть бути апробовані різні способи сталого природокористування і можливості адаптуватися до мінливих екологічних, економічних і соціальних умов за участі усіх зацікавлених сторін.
Як підкреслено у Дрезденській декларації про біосферні резервати та зміни клімату, нині Всесвітня мережа включає понад 560 біосферних резерватів у більш ніж 100 країнах світу. Тут нагромаджено безцінний досвід, який є важливим внеском у сталий розвиток, зокрема у напрямку мінімізації кліматичних змін та адаптації до них, а також для збереження біологічного різноманіття.
       З часу створення Програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» та мережі біосферних резерватів впроваджувались інноваційні підходи у наукових дослідженнях, організації моніторингу, екологічній освіті, створювався для цього необхідний потенціал, здійснювалось вдосконалення менеджменту, реалізовувались модельні проекти, які виходили далеко за рамки тільки збереження природи і є добрими моделями для екологічно сталого способу життя.
     У 1995 році були затверджені Статутні рамки Всесвітньої мережі біосферних резерватів, Концепція біосферних резерватів та проголошена Севільська стратегія біосферних резерватів. В їх основі закладено розуміння біосферного резервату як території, на якій поєднується виконання трьох функцій: збереження біологічного різноманіття, забезпечення сталого розвитку та розбудова матеріально-технічної бази для реалізації перших двох функцій, які відповідно реалізовуються у трьох функціональних зонах: заповідній (природні ядра), буферній та транзитній (зона господарської діяльності людини).

                 Поняття біосферного заповідника та біосферного резервату

Поняття «біосферного резервату» за Статутними рамками Всесвітньої мережі біосферних резерватів дещо відрізняється від української природоохоронної категорії «біосферних заповідників», і не лише за назвою.
       Так, за Концепцією біосферних резерватів «біосферний резерват» загалом не є природоохоронною категорією (з 1994 р. Міжнародний союз охорони природи уже не включає їх у класифікацію категорій природоохоронних територій), тоді як «біосферний заповідник» відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» є однією з категорій природно-заповідного фонду – системи територій та об’єктів спеціальної охорони, хоча його зонування і функції в цілому відповідають категорії «біосферний резерват» (Іваненко, 2014).
Для управління біосферними резерватами створюються за участі зацікавлених сторін їх консультаційні (координаційні) ради та розробляються і реалізовуються плани управління (менеджмент-плани). В біосферних заповідниках України передбачено створення науково-технічних рад та розроблення проектів організації їх територій, які переважно націлені на природоохоронну та науково-дослідну роботу.
У будь-якому разі, питання сталого соціально-економічного розвитку територій біосферних заповідників, що можливе лише за умови тісної співпраці з місцевим громадами, в Україні зараз через недосконалість законодавства та невідповідність його положень базовим нормативно-правовим актам ЮНЕСКО, є достатньо проблематичними. Це стосується також біосферних резерватів, що створені в Україні на базі територій та об’єктів природно-заповідного фонду (насамперед національних природних парків) із включенням до їх складу населених пунктів, сільськогосподарських, лісогосподарських та інших не заповідних територій.

     Україна у складі Всесвітньої мережі біосферних резерватів

       До Всесвітньої мережі біосферних резерватів від України включені біосферні заповідники Чорноморський, «Асканія-Нова», Карпатський та Дунайський (останній у складі українсько-румунського біосферного резервату «Дельта Дунаю») та біосферні резервати: українсько-польсько-словацький «Східні Карпати», Деснянський, «Розточчя» та Шацький (окремо і в складі українсько-білорусько-польського резервату «Західне Полісся») (Дідух, Парчук, 2014).  
      Всі вони вносять свій посильний вклад у впровадження в Україні стратегії сталого розвитку, служать інструментами запровадження принципів «зеленої економіки», надання екосистемних послуг, раціонального природокористування, мінімізації кліматичних змін тощо. Так, до прикладу, букові праліси Угольсько-Широколужанського масиву Карпатського біосферного заповідника, за даними досліджень університету штату Вермонт (США), займають друге місце у світі серед лісів помірної зони (після дощових лісів Тихоокеанського побережжя США) з акумуляції парникових газів. Крім того, за висновками авторів українсько-німецького проекту «Природоохоронний менеджмент Карпатського біосферного заповідника і розв’язання сучасних викликів на Закарпатті (Україна)», природні екосистеми східної частини Закарпаття становлять сьогодні європейський епіцентр дикої природи, недоторканості та функціональних лісів. Їх унікальна особливість постійно вабить дослідників, студентів, лісівників та природоохоронців з усього світу. А праліси Карпатського біосферного заповідника, які входять до складу українсько-словацько-німецького об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини», служать зараз еталоном в європейській лісовій екології та природоохоронній справі.

         Вклад біосферних резерватів в реалізацію ідеї сталого розвитку

Біосферні заповідники (резервати) вносять посильний вклад в реалізацію ідей сталого розвитку. Достатньо показовим у цьому контексті може бути досвід роботи Карпатського біосферного заповідника. Так, до прикладу, за ініціативою його адміністрації   на міжнародній науково-практичній конференції «Карпатський регіон і проблеми сталого розвитку» з нагоди його 30-річчя (м. Рахів, 13-15 жовтня 1998 року), прийнято важливе для сталого розвитку, рішення буквально такого змісту: «З метою створення міжнародного правового поля в галузі збереження природи та соціально-економічного розвитку країн Карпатського регіону урядам цих країн розробити і прийняти Карпатську конвенцію сталого розвитку» (Гамор, Волощук, 1998).  А у 2003 році на Київській конференції міністрів охорони природного середовища Європи «Довкілля для Європи» ця ідея була реалізована шляхом підписання «Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат», яка в 2004 році ратифікована відповідним Законом України.
Окрім того, за ініціативою цього біосферного заповідника включено до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 2002 р. «Про інформацію Кабінету Міністрів України про здійснення державної політики щодо виконання законів України «Про природно-заповідний фонд України» і «Про охорону культурної спадщини» та про дотримання посадовими особами вимог чинного законодавства стосовно Національного заповідника «Хортиця» й інших історико-культурних заповідників і об’єктів природно-заповідного фонду» пункт щодо розробки «...до 1 липня 2003 року Державної комплексної програми сталого розвитку гірських районів України». А дещо раніше з ініційовано прийняття Законів України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» (1995 р.) та «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» (2000 р.), Постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо державної підтримки реалізації Комплексної програми еколого-економічного та соціального розвитку гірської Рахівщини на період 1998-2005 рр.». Крім того, на підставі наукових розробок Карпатського біосферного заповідника, в 2002 році Закарпатська обласна рада прийняла першу і єдину в Україні «Концепцію сталого розвитку Закарпаття», в 2007 та 2011 роках Комітет всесвітньої спадщини включив букові праліси Карпат у складі українсько-словацько-німецького об’єкта «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини» до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО , Президент України ухвалив спеціальне Доручення (№ 1-1/749 від 2 квітня 2013 року) щодо сталого розвитку та благоустрою гірських населених пунктів Закарпаття, що розташовані в зоні об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини» , Кабінет України  розпорядженням № 819-р  від 10 вересня 2014 року затвердив план заходів щодо забезпечення сталого розвитку та благоустрою гірських населених пунктів української частини українсько-словацько-німецького природного об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини»,  прийнято відповідні рішення місцевих органів влади тощо.
На розробку, пропаганду та впровадження конкретних проектів зі сталого розвитку спрямована робота наукових підрозділів, великої мережі еколого-освітніх та інформаційно-туристичних центрів, які створені на базі Карпатського біосферного заповідника (Музей екології гір та історії природокористування Карпат, «Музей нарциса», «Центр Європи», «Високогір’я Карпат» тощо), екологічного науково-популярного журналу «Зелені Карпати», газети «Вісник Карпатського біосферного заповідника». Цій темі присвячено майже два десятки організованих адміністрацією біосферного заповідника міжнародних науково-практичних конференцій та велика кількість реалізованих   проектів тощо. Серед них, важливе соціально-економічне значення має, зокрема, і реалізований нещодавно за ініціативи адміністрації біосферного заповідника, проект відкриття руху пасажирського потягу за маршрутом «Київ-Рахів», підписання Спільної  Декларації між Міністерсвом екології та природних ресурсів України, Федерального міністерства навколишнього середовища, охорони природи,  будівництва та ядерної безпеки Федеративної Республіки Німеччина і Міністерства навколишнього середовища Словацької Республіки щодо охорони та управління Спільним об’єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат (Словаччина та Україна) і давні букові ліси Німеччини (Німеччина)» та Меморандуму між місцевими органами влади  про поглиблення  міжнародної співпраці  в розв’язанні екологічних та соціально-екномічних проблем в прикордонних населених пунктах у верхів’ях басейну Тиси на українсько-румунському кордоні тощо.
Значного суспільного резонансу отримали сформовані тут та оприлюднені на сторінках газети «Голос України» ідеї щодо проведення в Карпатах зимової Олімпіади , створення на Закарпатті у географічному центрі Європи «Екологічного Давосу» , впровадження принципів сталого лісокористування  та інші.
        
    
        Програмні документи та ключові завдання біосферних резерватів

       Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд» (статті 17, 19), біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, входять до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша їхня діяльність здійснюється з урахуванням міжнародних програм. Такими документами, в першу чергу є, схвалені Генеральною конференцією ЮНЕСКО «Статутні рамки Всесвітньої мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО», «Севільська стратегія біосферних резерватів» та «Мадридський план дій для біосферних резерватів». Ключовими завданнями цих програмних міжнародних документів є, використання біосферних резерватів для збереження природного та напівприродного різноманіття, застосування біосферних резерватів як моделей менеджменту землі та підходів до сталого розвитку регіонів, проведення досліджень, моніторингу, освіти і навчання.
В Мадридському плані дій, у розділі присв’яченому впровадженню екосистемних послуг, особливо наголошується, що ідею біосферних резерватів (заповідників), як територій сталого розвитку можна розглядати як спробу визначення та створення специфічного для конкретної території поєднання підтримуючих, забезпечуючих, регулюючих і культурних екосистемних послуг. І в такий спосіб пропонується створювати умови для екологічного, економічного та соціального добробуту місцевих громад та зацікавлених сторін. Наприклад, різні зони біосферних заповідників можуть служити в якості місць для залучення нових інвестицій в сферу екосистемних послуг, які раніше не брались до уваги (регулювання клімату, очищення води, збереження біорізноманіття) та підвищення екологічної та соціальної ефективності забезпечуючих (сільське господарство, лісове господарство, рибальство) і культурних (туризм) послуг, де до цього часу найбільше спрямувалось інвестицій.
В базових документах ЮНЕСКО, що регламентують діяльність біосферних резерватів (заповідників), передбачається також проведення активних та постійних консультацій між науковими та дослідницькими спільнотами, особами, які розробляють політику і приймають рішення, особами, які керують ресурсами, і місцевим населенням. Як результат, в біосферних резерватах (заповідниках) мають знаходитись оптимальні рішення щодо поєднання екосистемних послуг, які могли б проілюструвати роль біосферних резерватів (заповідників) в якості моделей сталого розвитку в масштабах наземних / морських екосистем на національному, регіональному та глобальному рівнях.
 Дуже важливим завданням у використанні біосферних резерватів як моделей менеджменту землі та для впровадження сталого розвитку регіонів їх розташування, відповідно до Севільської стратегії, є забезпечення підтримки та залучення місцевого населення. Для цього, на національному рівні, ЮНЕСКО рекомендує, включати до складу біосферних резерватів території, де практикуються традиційні способи життя, невиснажливе використання природних ресурсів, де спостерігаються конфліктні відносини між людьми та довкіллям (наприклад, території поряд з населеними пунктами, деградовані екосистеми через ведення сільського господарства тощо).
В цьому контексті надзвичайно важливе демонстраційне значення має, забезпечення реалізації у повному обсязі, розробленого Карпатським біосферним заповідником, доручення Президента України від 2 квітня 2013 року № 1-1/749 із питань  збереження унікальних природних комплексів, забезпечення сталого розвитку та благоустрою гірських населених пунктів Закарпатської області, що розташовані в зоні української частини   українсько-словацько-німецького природного об’єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини» та Плану заходів із цього приводу, який затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України № 819-р 10 вересня 2014 року.

           Використання територій та традиційне господарювання в
                          межах біосферних резерватів в Україні

Для реалізації цих завдань Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо розвитку природно-заповідної справи в Україні» від 14 серпня 2009 року, Національній Академії наук України доручалось, розробити у тримісячний строк, відповідно до рекомендацій ЮНЕСКО та затвердити науково-методичні засади використання територій біосферних заповідників. Пройшло більше п'яти років, але для виконання цього важливого рішення не зроблено нічого.
В той же час, на нашу думку, неправомірним трактуванням статей 9 та 9-1 Закону України про природно-заповідний фонд, в зоні антропогенних ландшафтів біосферних заповідників, яка «включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності» (стаття 18, закону про ПЗФ), через запровадження складної процедури видачі лімітів та дозволів, тут по суті заблоковано будь яку господарську діяльність, в тому числі здійснення природоохоронних заходів, які повинні проводитись безлімітно, на підставі Положень про установи природно-заповідного фонду (ПЗФ) та Проектів організації територій та охорони їх природних комплексів, які затверджені відповідними наказами Мінприроди України. Це в повній мірі стосується і господарських зон національних природних парків, на базі яких створені біосферні резервати (стаття 21 Закону про ПЗФ ). Уявіть собі, у гірському населеному пункті, в зоні біосферного заповідника або національного природного парку, який є негазифікованим, де відсутні дороги, де люди безробітні, де населення завжди використовувало дрова для опалення, яким закони і сьогодні це гарантують, зокрема і стаття 38 Закону про охорону навколишнього природного середовища (яка регулює загальне та спеціальне використання природних ресурсів), безперешкодно здійснювати традиційне господарювання, не отримують ці паливні дрова. Крім того своєчасно не видаються дозволи на випасання худоби та сінокосіння. Як виживати цим людям? І яке може бути ставлення до біосферних заповідників та національних природних парків зі сторони місцевого населення, який по закону має підтримувати традиційне господарювання, а на справді все забороняє? І чому так сталося, що у зв’язку із добрими намірами біосферних резерватів, як і національних парків загалом, в результаті прогалин у законодавстві, погіршилось не тільки життя людей далеко у горах, але й імідж української держави, яка повинна гарантувати виконання міжнародних зобов'язань, щодо реалізації в Україні, зокрема програмних документів біосферних резерватів ЮНЕСКО. Не виконуються у нашому випадку, також і вимоги Указу Президента України від 14 січня 2010 року, № 25/2010, щодо розширення території Карпатського біосферного заповідника, в преамбулі якого чітко визначена необхідність підтримки традиційного господарювання у високогір’ї Українських Карпат (Гамор, 2014).

                            Упорядкування управління біосферними
                             заповідниками (резерватами)

     Виникає  правова колізія, щодо виконання  статті 12 цього ж закону, якою визначено, що управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється їх спеціальними адміністраціями, які на жаль зараз не спроможні оперативно вирішувати питання збереження природних екосистем, життєзабезпечення місцевого населення та своїх колективів. Виходячи з цих обставин вважали б за необхідне Мінприроди разом з іншими зацікавленими організаціям позбутись надмірної централізації в управлінні установами ПЗФ.
По-друге, розробити та подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону «Про біосферні заповідники (резервати) в Україні» та внесення змін до інших Законів України.
      У зв’язку з цим, треба окремо наголосити, що ЮНЕСКО (зокрема Мадридський план дій для біосферних резерватів) наполегливо рекомендує кожній країні, імплементувати в національне законодавство нормативні акти ЮНЕСКО щодо діяльності біосферних резерватів. Для цього, національний комітет МАБ ЮНЕСКО Франції, розробив спеціальний проект модельного Закону, який Міжнародний  координаційний комітет  програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» рекомендує взяти за основу, при  розробці та прийнятті національних законів про біосферні резервати ( Бонін М., Жардін М., 2014). 
       Крім того, в Україні, у жовтні 2014 року, за фінансової підтримки Євросоюзу, у рамках проекту технічної допомоги ЄС «Додаткова підтримка Міністерства екології та природних ресурсів України у впровадженні секторальної бюджетної підтримки» проведено Міжнародний науково-практичний семінар «Розвиток системи біосферних резерватів в Україні»  та випущено збірник матеріалів «Основи управління біосферними резерватами в Україні» (Основи …,2014). Ці матеріали могли би послужити основою для розробки цього Закону. 
 По-третє, внести пропозиції щодо скасування статті 9-1 Закону України про ПЗФ, або викласти її зміст з врахуванням статті 18 Закону України про ПЗФ, статей 9,10 Закону «Про рослинний світ» та статті 38 «Про охорону навколишнього природного середовища».
По-четверте, до внесення змін до законодавства, з метою врегулювання окремих питань господарської діяльності в межах біосферних заповідників та господарських зон національних природних парків, прийняти окремий наказ Мінприроди України .
В цьому відомчому документі, з метою підтримки традиційного господарювання, зокрема, у високогір’ї Українських Карпат, зняття соціальної напруги в гірських депресивних населених пунктах, що розташовані в зоні діяльності Карпатського біосферного заповідника, та національних природних парків, відповідно до статей 12, 18, 19, 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд», статті 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Указу Президента України «Про розширення території Карпатського біосферного заповідника» від 14 січня 2010 року, № 25/2010 треба би:
 – надати адміністраціям Карпатського біосферного заповідника, який відповідно до його Положення (пункт 7.2), служить модельним об’єктом для сталого розвитку, та національних природних парків, право забезпечувати громадян, що проживають в зоні їх діяльності та здійснюють тут, відповідно до статті 18 Закону України «Про природно-заповідний фонд», традиційне господарювання, природними ресурсами, використання яких передбачено статтею 9 цього Закону за спрощеною процедурою, без дозволів, що видаються органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та територіальними органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища;
 – встановити, що виділення громадянам природних ресурсів для їх життєво необхідних потреб, за обґрунтованими нормами, до внесення відповідних змін до природоохоронного законодавства, проводиться адміністраціями біосферних заповідників та національних природних парків, за клопотанням органів місцевого самоврядування, на підставі рішень їх науково-технічних рад, Положення й Проекту організації території та охорони їх природних комплексів з оформленням ними спеціальних дозволів (лісорубних та лісових квитків, ордерів на дрібний відпуск лісопродукції, дикоростучих плодів, ягід та грибів, випасу худоби тощо);
 – визначити, що використання природних ресурсів для цих цілей допускається виключно за межами заповідної зони біосферного заповідника та в господарських зонах національних природних парків.
 З метою уникнення можливих порушень на цих територіях варто доручити Державній екологічній інспекції України посилити контроль за станом дотримання природоохоронного законодавства в межах біосферних заповідників та національних природних парків.
 Хочемо наголосити, що подібна практика давно існує у біосферних резерватах та національних парках сусідніх європейських країн. Наприклад, в румунських природоохоронних установах, Міністерство охорони довкілля затверджує лише їх менеджмент плани та здійснює вибірковий контроль за їх дотриманням. Видача дозволів у межах затвердженого менеджмент плану належить до виключної компетенції адміністрацій біосферних резерватів та національних парків.

  Врегулювання проблем матеріально-технічного забезпечення та
     використання спеціальних коштів в біосферних заповідниках

  Біосферні заповідники, як і інші установи природно-зоповідного фонду України, не зважаючи на значні кошти, які спрямовуються державою на розязання екологічних проблем, фінансуються за залишковим принципом. Тут надзвичайно низьким залишається рівень оплати праці їхніх працівників.
     Більше того, останнім часом практично не виділяються кошти на утримання установ, забезпечення служби охорони, проведення науково-дослідної та еколого-освітньої роботи, придбання транспорту, паливно-мастильних матеріалів тощо.
      Через блокування фінансування природоохоронних заходів,  відсутність матеріально-технічного забезпечення служби державної охорони природно-заповідного фонду, зараз  виникають реальні загрози для знищення особливо цінних природних об’єктів.
      А об’єктом охорони та наукових досліджень,  до прикладу в Карпатському біосферному заповіднику, є єдиний в Україні природний транснаціональний об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини».
      Не працює стаття 47 Закону про ПЗФ, згідно з якою власні кошти (спец кошти) об’єктів природно-заповідного фонду не підлягають вилученню і повинні використовуватись для здійснення заходів щодо охорони відповідних територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
      Для розвязання цих проблем  необхідно, невідкладно  внести до 7, 8 та 9 частин статті 43 Бюджетного Кодексу України доповнення після слів наукових установ «й установ природно-заповідного фонду».
 По-друге, з урахуванням досвіду Держлісагенства ( Постанова Кабінету Міністрів України № 660 від 26 листопада 2014 року), потребує внесення доповнень до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 2014 року № 65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» в частині надання дозволу установам ПЗФ за власні кошти закуповувати формений одяг, автомототранспорт, здійснювати оплату за користування службовим мобільним зв’язком та проводити поточний ремонт приміщень, що не тільки призупинило б колапс природоохоронних установ, який швидкими темпами насувається, але й сприяло б підвищенню стабільності  роботи працівників служби державної охорони природно-заповідного фонду. Для цього пункти 1, 2  та 4  Заходів затверджених цією Постановою,треба викласти у такій редакції (доповнення виділено курсивом).
 1**. Припинення придбання автотранспортних засобів (крім спеціалізованих санітарних автомобілів екстреної медичної допомоги, пожежних та спеціальних аварійно-рятувальних машин, а також вантажних автомобілів, причепів, напівпричепів, які використовуються для перевезення деревини або виконання інших виробничих   функцій у лісовій галузі та для проведення природоохоронних заходів на об’єктах природно-заповідного фонду, автомобілів для охорони та патрулювання в лісових масивах та в установах природно-заповідного фонду), меблів, мобільних телефонів, ноутбуків, побутової техніки (крім бензопил, бензокущорізів, моторубів та мотопомп для виконання лісогосподарських  робіт та проведення природоохоронних заходів на територіях природно-заповідного фонду) та проведення ремонту приміщень (крім приміщень, що перебувають в аварійному стані, приміщень навчальних, оздоровчих, санаторно-курортних закладів, та реабілітаційних установ й установ природно-заповідного фонду, ремонт яких здійснюється за рахунок коштів спеціального фонду з метою дотримання вимог санітарних норм та норм пожежної безпеки для забезпечення навчально-виховного та еколого-освітнього процесу, оздоровлення дітей, санаторно-курортного лікування ветеранів війни, інвалідів та реабілітації дітей-інвалідів).
      2. Припинення придбання форменого одягу (крім форменого одягу для військовослужбовців, військовозобов’язаних, резервістів, осіб рядового і начальницького складу, що згідно із законом зобов’язані виконувати обов’язки військової служби і служби у сфері цивільного захисту, щодо організації спеціального зв’язку та захисту інформації, провадження правоохоронної та охоронної діяльності у форменому одязі, державних виконавців, кадетів, ліцеїстів ліцею цивільного захисту та курсантів навчальних закладів, й працівників служби державної охорони природно-заповідного фонду).
{Пункт 2 в редакції Постанов КМ № 99 від 23.03.2014№ 128 від 23.04.2014;  із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 581 від 30.10.2014}
      4. Припинення здійснення витрат на оплату послуг мобільного зв’язку (крім організації ліній зв’язку під час позастудійних трансляцій подій державними телерадіокомпаніями та оперативної передачі інформаційних повідомлень з місць подій журналістами Українського національного інформаційного агентства “Укрінформ”; здійснення Міноборони, Збройними Силами, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами, Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації, Державною спеціальною службою транспорту, органами і підрозділами служби цивільного захисту мобільного зв’язку для провадження службової діяльності та здійснення заходів з обороноздатності держави, а також мобільного зв’язку, який використовується працівниками державної лісової охорони та посадовими особами служби державної охорони природно-заповідного фонду); оплати послуг мобільного зв’язку за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету для забезпечення підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери управління Держводагентства, управління віддаленими від основних баз водогосподарськими об’єктами; випадків, коли витрати на оплату послуг мобільного зв’язку здійснюються за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету, отриманих на зазначену мету як гранти, міжнародна технічна допомога, благодійні внески).
{Пункт 4 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 128 від 23.04.2014№ 339 від 13.08.2014№ 382 від 20.08.2014№ 400 від 27.08.2014№ 497 від 01.10.2014№ 660 від 26.11.2014}

          Неузгодженість законодавчих актів у частині функціонування
                          біосферних заповідників та інших установ ПЗФ

     До найважливіших проблем діяльності біосферних заповідників та інших установ природно-заповідного фонду, належить неузгодженість норм законодавства, яке регулюється земельним і лісовим Кодексами та Законами України «Про природно-заповідний фонд», «Про місцеве самоврядування» та «Про дозвільну діяльність у сфері господарської діяльності», відповідними Постановами Кабінету Міністрів України й відомчими нормативно-правовими актами.
     Особливо багато проблем виникає у вирішенні питань землеустрою та виділення установам природно-заповідного фонду земельних ділянок, функціонування території, які передані біосферним заповідникам без вилучення у землекористувачів, проведення природоохоронних заходів, зокрема санітарно-оздоровчих  та лісовідновних рубок у лісах ПЗФ тощо (Гамор, 2013).
     Крім того, як підкреслюється у матеріалах Комітетських слухань у Верховній Раді України «Природно-заповідний фонд: проблеми та шляхи вирішення», яке відбулось  18 листопада  2013 року, створюються значні труднощі ще і тим, що в багатьох випадках, декларативні положення законів та Указів Президента України в галузі заповідної справи не виконуються, а їх виконання ніхто не контролює.
     Великої шкоди  заповідній справі, на думку народного депутата України О.М. Бригинця (Бригинець, 2014), завдає те, що законодавство про природно-заповідний фонд не враховує традиційні промисли та зайняття місцевого населення. Так, наприклад, при  створенні національних природних парків всіх запевняли, що на їх територіях можна буде полювати. Але відразу після цього, на законодавчому рівні заборонили мисливство на територіях антропогенних зон біосферних заповідників та всіх національних парках. Все це призвело до загострення конфліктів між громадами та установами ПЗФ. Використовуючи  цю ситуацію, а також неврегульованість питання традиційного господарювання місцевого населення, браконьєри лобіюють відновлення полювання на заповідних територіях, та створюють негативний імідж біосферним заповідникам та національним природним паркам, через що зараз  внаслідок супротиву громад, практично не можливо реалізувати, жоден проект створення та розширення територій природно-заповідного фонду. Характерним прикладом, у цьому контексті може служити національний природний парк «Гуцульщина» та Карпатський біосферний заповідник.
      Значної шкоди розвитку заповідної справи в Україні надає абсурдна процедура створення об’єктів природно-заповідного фронду, яка передбачає отримання великої кількості дозволів на рівні із будівництвом промислових підприємств. В той же час, земельним законодавством, значно спрощено питання надання земель у приватну власність, які фактично одноосібно вирішуються місцевими органами Держземагенства (Мірошниченко, Артамонов, 2013). В практиці роботи, неправомірно вимагаються погодження від органів місцевого самоврядування, на передачу земель державної власності, установам ПЗФ за межами населених пунктів.
    Всю цю практику треба рішуче припиняти.  Необхідно внести зміни до земельного законодавства, щодо скасування надзвичайно складного порядку відведення земельних ділянок для об’єктів природно-заповідного фонду та врегулювати питання правового статусу земель, які включені до складу біосферних заповідників та національних природних парків без вилучення у землекористувачів.
   Слід застосувати до земель, які передаються до складу ПЗФ, прийняті у 2012 році норми земельного законодавства, щодо спрощеної процедури надання земельних ділянок у власність, користування або в оренду.  



                             Вдосконалення економічних механізмів  
                                 організації та функціонування ПЗФ
       В новій редакції Податкового Кодексу, який схвалено Верховною Радою Уккраїни у грудні 2014 року, із статті 282, вилучено положення про те, що від  сплати земельного податку звільняються заповідники, у тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), парки державної та комунальної власності, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам’ятки природи, заповідні урочища та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.
     Відповідно до цієї норми Закону, до прикладу, Карпатський біосферний заповідник лише за землі, які знаходяться у його постійному користуванні, повинен внести до місцевих бюджетів щорічно, близько 600 тисяч гривень.        Таких коштів в установах зараз не має. Тому, відповідно до статті 46 Закону України про ПЗФ,терміново необхідно врегулювати ці питання, шляхом виділення із Державного б’юджету України, установам та організаціям, які забезпечують охорону особливо цінних земель природно-заповідного фонду, необхідних коштів.
          Безумовно, запровадження плати до місцевих б’юджетів земельного податку за землі природно-заповідного фонду, можна розглядати як важливий крок в реформуванні економічних механізмів організації та функціонування природно-заповідного фонду. Це  дасть можливість піднести в очах територіальних громад, вагомість збереження земель, які мають особливу природну та культурну цінність, зменшити соціальну напругу, яка інколи виникає, у зв’язку із вилученням таких земель із господарського використання.
        Крім того, важливо також, доповнити  статтю 44 Закону України про ПЗФ, нормами про  надання підприємствам, установам та організаціям, компенсацій за втрати у звязку із запровадженням заповідного режиму на територіях, що входять до біосферних заповідників та національних природних парків без вилучення у землекористувачів та встановлення дотацій за ведення на землях природно-заповідного фонду екологічно безпечних методів господарювання.
          Проблеми посилення охорони та  збереження особливо цінних
                                         природних екосистем

      Загострення соціально-економічної ситуації, активізація спроб незаконного використання природних ресурсів  на обєктах природно-заповідного фонду, потребує посилення їхньої охорони.
 У цьому контексті важливо опрацювати питання внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» у частині збільшення повноважень посадових осіб служби державної охорони природно-заповідного фонду. Це обумовлюється у першу чергу ще й тим, що відповідно до ст. 91 Лісового Кодексу України, повноваження посадових осіб державної лісової охорони є набагато більшими, ніж це передбачено для працівників служби державної охорони ПЗФ, які охороняють особливо цінні не тільки лісові, але і інші унікальні природні екосистеми (Рибак, Проць, 2014).
Крім того, стаття 100 Лісового Кодексу України визначає, що «Порядок охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях природно-заповідного фонду визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», цього Кодексу та інших актів законодавства». І тому, на практиці працівники служби державної охорони ПЗФ, охороняючи особливо цінні природні об’єкти, де-юре і де-факто, піддаються підвищеним ризикам, а користуються значно меншими правами ніж працівники державної лісової охорони.
Тому ст. 61 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», слід доповнити положеннями про те, що посадові особи служби державної охорони ПЗФ мають право «складати протоколи та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, про правопорушення у сфері охорони, захисту, використання та відтворення територій та об’єктів ПЗФ», «приймати рішення про обмеження або заборону господарської та іншої діяльності», «звертатись до органів прокуратури з клопотанням про подання позовів до суду про відшкодування збитків нанесених територіям та об’єктам ПЗФ, а також повернення самовільно захоплених ділянок ПЗФ», «подавати обов’язкові для виконання приписи з питання охорони та використання територій та об’єктів ПЗФ», «посадові особи служби державної охорони ПЗФ мають право на зберігання, носіння і застосування спеціальних засобів та зброї в порядку, встановленому законодавством та використовувати спеціальні транспортні засоби з кольоро графічними забарвленнями та написом з емблемою».
Також добре послужило б зміцненню кадрового потенціалу та покращило б ефективність роботи посадових осіб служби державної охорони, підвищення   рівня іхньої оплати праці, через внесення змін до наказу Мінприроди України в частині оплати праці працівників природоохоронних установ, за розрядами єдиної тарифної сітки, що відносяться до галузевих науково-дослідних установ, підпорядкованих органам державної влади та підняття розряду єдиної тарифної сітки з оплати праці для начальників природоохоронних науково-дослідних відділень, так як відповідно, наприклад, до Положення про Карпатський біосферний заповідник, природоохоронні науково-дослідні відділення є основними підрозділами, а начальники відділень та їх заступники відносяться до категорії наукових працівників. В цьому контексті також є дуже важливим встановлення посадовим особам державної охорони ПЗФ надбавки за вислугу років та за роботу вахтовим методом.
У зв’язку із розробкою у Міністерстві культури проекту Закону України щодо збереження культурних об’єктів, які включені до складу Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, необхідно передбачити у цьому проекті Закону та в Законах про природно-заповідний фонд й місцеве самоврядування а також в Лісовому та Земельному кодексах,  норм щодо особливостей охорони  та управління українськими природними об’єктами Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
                                        Література

      Бонін М., Жардін М. Законодавче впровадження концепції біосферних резерватів в національне законодавство (модельний закон, підготовлений Національним комітетом Франції з Програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» у 2010 році). //Основи управління біосферними резерватами в Україні. Збірник нормативно-правових актів та науково-практичних статей, підготовлених у рамках проведення Міжнародного науково-практичного семінару «Розвиток системи біосферних резерватів в Україні» (01-03 жовтня 2014 року, Ужанський національний природний парк, Закарпатська область), [ за ред..Ф.Д.Гамора, Г.В.Парчука.] – Ужгород: КП «Ужгородська міська друкарня», 2014. – с.106- 111.
      Бригинець О.М. Проблеми установ природно-заповідного
фонду. //Виконання стратегії національної екологічної політики у сфері природно-заповідної справи: оцінка громадськості. Збірка матеріалів до Комітетських слухань у Верховній Раді України «Природно-заповідний фонд: проблеми та шляхи вирішення». Київ, 2013, -  48-53.
      Гамор Ф.Д., Волощук І.І. Карпатський регіон: проблеми і перспективи сталого розвитку. // Регіональна економіка. 1998, № 4. – с.193 – 198.
      Гамор Ф. Для збереження природно-заповідного фонду. //Зелені Карпати. 2013, № 1-2 (37-38). – с. 33.
      Гамор Ф.Д. Щодо врегулювання проблем традиційного господарювання в межах територій біосферних заповідників (резерватів) в Україні, в контексті використання їх, як модельних територій для сталого розвитку. //Основи управління біосферними резерватами в Україні. Збірник нормативно-правових актів та науково-практичних статей, підготовлених у рамках проведення Міжнародного науково-практичного семінару «Розвиток системи біосферних резерватів в Україні» (01-03 жовтня 2014 року, Ужанський національний природний парк, Закарпатська область), [ за ред..Ф.Д.Гамора, Г.В.Парчука.] – Ужгород: КП «Ужгородська міська друкарня», 2014. – с. 140-144.
      Дідух Я.П., Парчук Г.В. Стан та перспективи розвитку мережі біосферних резерватів в Україні. //Основи управління біосферними резерватами в Україні. Збірник нормативно-правових актів та науково-практичних статей, підготовлених у рамках проведення Міжнародного науково-практичного семінару «Розвиток системи біосферних резерватів в Україні» (01-03 жовтня 2014 року, Ужанський національний природний парк, Закарпатська область), [за ред..Ф.Д.Гамора, Г.В.Парчука.] – Ужгород: КП «Ужгородська міська друкарня», 2014. – с.144 - 149.
      Іваненко І.Б. Передмова. // Основи управління біосферними резерватами в Україні. Збірник нормативно-правових актів та науково-практичних статей, підготовлених у рамках проведення Міжнародного науково-практичного семінару «Розвиток системи біосферних резерватів в Україні» (01-03 жовтня 2014 року, Ужанський національний природний парк, Закарпатська область), [ за ред..Ф.Д.Гамора, Г.В.Парчука.] – Ужгород: КП «Ужгородська міська друкарня», 2014. – с.8 – 9.
      Мірошниченко О.В., Артамонов В.А. Інституційні проблеми створення та розвитку об’єктів природно-заповідного фонду України. //Бібліотека Всеукраїнської екологічної ліги. Серія «Стан навколишнього середовища». «Розвиток національної екологічної мережі», червень, 2013 р., № 6 (114). -    с. 5- 8.
      Основи управління біосферними резерватами в Україні.//Збірник нормативно-правових актів та науково-практичних статтей, підготовлених у рамках проведення Міжнародного науково-практичного семінару «Розвиток системи біосферних резерватів в Україні» (01-03 жовтня 2014 року, Ужанський національний природний парк, Закарпатська область), [ за ред..Ф.Д.Гамора, Г.В.Парчука.] – Ужгород: КП «Ужгородська міська друкарня», 2014. – 320 с.
       Рибак М.П., Проць М.Д. Сучасний стан, проблеми та шляхи покращення охорони території Карпатського біосферного заповідника.//Основи управління біосферними резерватами в Україні. Збірник нормативно-правових актів та науково-практичних статтей, підготовлених у рамках проведення Міжнародного науково-практичного семінару «Розвиток системи біосферних резерватів в Україні» (01-03 жовтня 2014 року, Ужанський національний природний парк, Закарпатська область), [ за ред..Ф.Д.Гамора, Г.В.Парчука.] – Ужгород: КП «Ужгородська міська друкарня», 2014. – с. 258 – 261.


                                                                              ГАМОР Федір Дмитрович,
                                                доктор біологічних наук, професор, заслужений
                                                природоохоронецьУкраїни, заступник директора
                                                       Карпатського біосферного заповідника