вівторок, 15 грудня 2015 р.

Питання державного управління національними парками, біосферними заповідниками та природними заповідниками України.

16 грудня 2015 року відбудуться Слухання в Комітеті з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи на тему: "Реформування природоохоронної галузі: зміна системи нагляду за дотриманням законодавства."

Пропонуємо до уваги наш погляд на систему державного управління національними парками, біосферними заповідниками та природними заповідниками.

Природні території та об’єкти особливої охорони відіграють надзвичайно важливу роль у виконанні завдань охорони природи та соціально-економічного розвитку суспільства. Ця роль була визнана на Саміті в Ріо-де-Жанейро в 1992 році.
П’ятий Всесвітній конгрес охоронюваних територій визнав їх роль в збереженні світового біорізноманіття ключовою, а при переході суспільства до сталого розвитку вона має стати фундаментальною.
Глобальна мережа природних територій забезпечує сьогодні людству товарів і послуг на 400 трлн. доларів США на рік.
В Україні серед типів природних територій і об’єктів особливої правової охорони центральне місце посідає така категорія, як природно-заповідний фонд. До його складу входять більше 810 територій і об’єктів різних категорій загальною площею майже 4 млн. га, що складає майже 7 відсотків від площі держави.
Серед них – 19 природних заповідників, 4 біосферні заповідники, 50 національних природних парків та ряд заповідних територій національного значення інших категорій. Відповідно до чинного законодавства вони є природоохоронними, науково-дослідними, рекреаційними (національні парки), культурно-освітніми установами загальнодержавного, а деякі – міжнародного значення. Вони мають юридичний статус, утримуються за рахунок державного бюджету.
Наша система заповідних установ є унікальною в Європі і представляє виняткову цінність у справі збереження і відновлення біологічного різноманіття як базового елементу переходу до сталого збалансованого  розвитку як окремих регіонів, так і країни в цілому.
 Багаторічні дослідження та міжнародний практичний досвід свідчать, що збільшення чисельності і розмірів природних територій, їх об’єднання в єдину систему не є достатньою умовою для збереження біорізноманіття і переходу до сталого розвитку. Для цього необхідно суттєво підвищити ефективність уже діючих заповідних територій, запровадити сучасний їх менеджмент.
На фоні загальної екологічної кризи в галузі природокористування, криза державного управління в заповідній справі набула загрозливого стану і носить системний характер. Практично знищена система управління ПЗФ, в т.ч. на регіональному рівні. Спостерігається тотальне скорочення спеціалістів в галузі заповідної справи, критичне зменшення фінансування на розвиток заповідних установ з державного бюджету. Відсутні помітні спроби ліквідувати корупційні схеми в галузі, які були створені в період «злочевсько-канцураковських» часів панування тощо.
Особливе занепокоєння викликає жалюгідний стан національного природного надбання, нашого екологічного каркасу живої природи – національних парків, природних і біосферних заповідників.
Сьогодні вони підпорядковані Мінприроди, Держлісагенству, НАНУ, НААН, МОН, ДУС і є далеко не пріоритетною сферою діяльності цих органів влади і організацій. У семи няньок – дитина без догляду. В умовах децентралізації влади держава може взагалі втратити національну мережу заповідних установ, а «брати наші менші» - свої домівки. Бездіяльність Уряду у припиненні деградації державного управління заповідними об’єктами призведе до втрати прогресивних напрацювань в цій галузі за перші 15 років нашої незалежності.
Десятками років наукова та природоохоронна громадськість наполегливо домагаються від керівництва держави змінити на ділі своє ставлення до природної спадщини нації – забезпечити її збереження для передачі майбутнім поколінням.
Першими кроками на цьому шляху мають стати:
1. Утворення Національного агентства (Служби) національних природних парків та інших природоохоронних територій (далі - Агентство).
·                         Агентству мають бути передані на першому етапі заповідні установи, які підтримуються за рахунок державного бюджету. На цьому етапі може розглядатись передача академічних установ у подвійне підпорядкування.
·                         Керівництво Агентства і директори установ мають призначатись Кабінетом Міністрів за результатами проведених відкритих конкурсів.
·                         Агентство має забезпечити ефективне збереження, відтворення та раціональне використання природних і рекреаційних ресурсів заповідних територій.
Розробити сучасні програми фінансової стійкості заповідних установ, реалізація яких дасть змогу зменшити бюджетні витрати на утримання за рахунок власних коштів, отриманих від екологічної та рекреаційної діяльності.
2. Мінприроди, як центральний орган виконавчої влади в галузі охорони природи, в т.ч. заповідної справи, має виконувати свої функції в межах законодавчих ініціатив, розробок стратегій і державних програм в галузі заповідної справи.
Створення цього органу забезпечить сучасний менеджмент заповідних установ, сконцентрує кадровий потенціал і матеріальні ресурси на виконанні пріоритетних напрямків розвитку заповідної справи на принципах і у відповідності до європейських стандартів та Директив Євросоюзу.
При цьому забезпечується ефективний захист національного природного надбання в умовах децентралізації від зазіхань місцевих органів влади на його природні ресурси і територіальну цілісність.
Довідка. У світі накопичений достатній досвід ефективного управління національними системами заповідних установ. Ця функція, як правило, покладається на спеціалізовані державні служби (Служби національних парків США, Канади, ПАР) та інші подібні структури. Всі вони наділені в повній мірі фінансовою, кадровою, юридичною самостійністю. Вони мають в своїй структурі регіональні центри, де проводяться навчання працівників установ, еколого-освітні заходи з населенням, розташовані бізнес-центри тощо.
Спроби створення повнокровної спеціалізованої державної структури управління заповідними установами були свого часу.
У лютому 1940 року РНК УРСР створила Головне управління по заповідниках, зоопарках і зоосадах при РНК УРСР. Завдяки його діяльності заповідна справа отримала значний розвиток. У 1951 році Головне управління було розформоване. Розпочався період сталінського розгрому заповідників у Радянському Союзі. За радянської доби були відповідні доручення ЦК Компартії і Ради Міністрів, потім Верховної Ради про передачі всіх установ ПЗФ в єдиний орган - Мінприроди. Проте реальний крок до створення сучасної мережі управління був після оголошення незалежності. У відповідності до Державної програми «Заповідники» було створено Головне управління національних парків, яке було реорганізовано в урядовий орган – Державну Службу заповідної справи. Саме в ці часи розпочався «ренесанс» заповідної справи в Україні. Але завершити розпочате не вдалось. На зміну прийшов «злочевсько-канцураковський» період управління заповідною справою, характерний створенням корупційних схем і «дерибану» коштів, які виділялись на розвиток галузі. З авторів ганебної сторінки та сучасного стану заповідної справи одні в міжнародному розшуку, а інші перейшли на роботу в апарат Кабміну і спокійно здійснюють… кураторство заповідною справою!

Які висновки можна зробити з історії?
·       Мінприроди – багатофункціональний монстр, для якого заповідна справа є другорядною функцією і просто розчинилась у розподілі природних ресурсів. Саме Міністерство, вирішуючи свої проблему в різних напрямках діяльності, розпочало і майже завершило знищення інституційних і кадрових основ заповідної справи.
·       Ніякий підрозділ центрального органу влади, незалежно від його назви і професійних якостей співробітників не взмозі ефективно здійснювати керівництво заповідними установами, якщо не буде наділене всіма управлінськими повноваженнями, в т.ч. у фінансовій та кадровій сфері. Розподіл фінансів і призначення кадрів належить іншим підрозділам, які не відповідають за результати діяльності установ ПЗФ. Так було, і так залишається сьогодні.
·       Створення національного органу управління установами ПЗФ, в якого буде лише одне пріоритетне завдання – забезпечення ефективного управління державними правоохоронними органами, має розцінюватись не лише як простий процес перепідпорядкування єдиному органу.

Це лише початок розробки механізмів управління на основі використання як традиційних, так і інноваційних підходів, які будуть відображенням фундаментальних загальнолюдських цінностей.





Президент ВГО «Асоціація
Природоохоронних територій України»,

Заслужений природо охоронець України                                        М. Стеценко


0 коментарі:

Дописати коментар