субота, 19 березня 2016 р.

Радіаційний мутант в природно-заповідній справі

  Невідома в колі природоохоронців черговий виконувач обов’язків Міністра екології проінформувала радіослухачів – створюємо «Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник» в зоні відчуження і безумовного відселення. До його складу планується включити аж 226 тисяч гектарів. Дивно звучить ця заява з вуст виконувача обов’язки центрального органу виконавчої влади в галузі заповідної справи, яка має юридичну освіту.
  Пані мала знати, що в українському законодавстві категорії «радіаційно-екологічний біосферний заповідник» в природно-заповідному фонді не існує. Є біосферний заповідник. Але це не так важливо, на те вона й виконувач обов’язки.
  Відповідно до статті 17 Закону України «Про природно-заповідний фонд» біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об’єктів природно-заповідного фонду України і включаються в установленому порядку до Всесвітньої мережі біосферних резерватів в рамках програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера».
  Все інше не є компетенцією Мінприроди. А радіологічний контроль, полігони, могильники, зони і т.д. скоріше відносяться до компетенції МНС, дирекції зони ЧАЕС, МВС та інших спеціальних структур.
  У проекті підготовленого Указу Президента «Про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника»  підкреслено, що він створюється не тільки для збереження залишків природних комплексів Полісся, але й для забезпечення підтримки та підвищення бар’єрної функції зони відчуження, стабілізації гідрологічного режиму та реабілітації території, забрудненої радіонуклідами.
Виходить, 30 років, які минули після аварії на ЧАЕС, ці функції були покладені на службу охорони зони, міліцію, підрозділі радіологічного контролю, які закривали очі на вивіз з зони забруднених речовин, металу, залишеної техніки, лісу…
  Фактично керівництво цих структур, які утримувались за державні кошти, створило корупційні схеми наживи під дахом «пропускного режиму», і тепер всю відповідальність вони намагаються «спихнути» на новостворений біосферний заповідник.
  На цей заповідник планується перекинути і «стабілізацію гідрологічного режиму, реабілітацію територій, забруднених радіонуклідами». Цей напрямок роботи в зоні з 1990-го року взагалі залишається проза увагою. Впровадження технології очищення і дезактивації радіоактивних грунтів, яку запропонував «Техноцентр», не отримало фінансової підтримки і як ідея померла. Аналогічна доля спіткала і план завершення ліквідації сховищ, розташованих за межами зони відчуження. Більше 50 сховищ з радіоактивними відходами чекають на вирішення своєї долі. Існуючі сучасні структури, мабуть, чекають на створення біосферного заповідника, щоб повісити це на призначеного «свіженького» директора.
   Можна перераховувати десятки проблем, які існують сьогодні в зоні відчуження аварії на ЧАЕС і згадуються, на жаль, лише під час поїздок посадових осіб до зони в сумні ювілейні дати трагедії. В ці дні, як правило, обіцяють чимось допомогти, запропонувати чергові проекти. Щось схоже нагадує й ця ідея створення радіаційно-екологічного біосферного заповідника.
   Незважаючи на адміністративні реформи, кадрові перестановки, реорганізацію і ліквідацію управлінських і спеціальних структур, ефективність їх роботи в зоні відчуження та виконання покладених державою функцій не піддаються критиці. Очевидно, спроба створити біосферний заповідник не що інше, як надія дирекції зони отримати з пустого державного бюджету кошти на його утримання і директора, який буде хлопчиком для биття. Ще одна надія, мабуть, в залученні коштів з міжнародних організацій на моніторинг в біосферному заповіднику. Не було і не буде.
    До речі, автори ідеї створення подібної установи не є піонерами. Задовго до аварії на ЧАЕС в колишньому Радянському Союзі був створений засекречений «атомний заповідник». В далекому Челябінську-Х на підприємстві «Маяк», яке виробляло в ті часи атомну і водневу зброю, трапилась технологічна аварія з викидом на прилеглу територію радіоактивних речовин.
  В ті часи було досить просто засекретити таку подію і створити закритий «атомний заповідник», на території якого велись науково-дослідні програми, опрацьовувались технології отримання сільгосппродукції тощо.
   У 1986 році за спеціальним дозволом з Москви я вивчав з виїздом на місце діяльність цієї установи, її структуру, матеріально-технічне постачання, фінансування, основні напрямки наукової діяльності колективу заповідника.
   Комісія з ліквідації аварії на ЧАЕС на одному із засідань прийняла рішення про створення заповідників в зоні відчуження у віданні Держкомприроди Білорусі та України. Рішення цієї комісії в ті часи не обговорювалось, а виконувалось день в день. На території Білорусі відразу був створений Поліський державний радіоекологічний заповідник. В Держкомприроди України питання підготовки пропозицій було доручено мені, що й було причиною мого відрядження в Челябинськ-Х. Пам’ятаю навіть чисельність працівників проектованого заповідника – 350 чоловік. Але голова Держкомітету Д.Й. Проценко (нині покійна) свою доповідь побудувала на екологічній і соціально-економічній недоцільності створення в цій зоні природного заповідника. Її союзником був Президент НАНУ П.Є Патон. Уряд підтримав цю пропозицію і звернувся в Москву з рекомендаціями створити радіологічний полігон в системі Мінатоменерго чи в іншій структурі союзного підпорядкування, яка принесла це лихо на нашу землю, для ліквідації наслідків аварії.
  Серед головних аргументів «проти» були вказані дані про те, що до радіоактивного забруднення природні екосистеми в цьому регіоні не відповідали критеріям категорії «природний заповідник». Вчені це підтвердили.
   Наступне. Створення на сплюндрованій «мирним атомом» землі порушувало всі принципи і парадигми територіальної охорони природи, формувало лише ілюзію розвитку національної системи територій і об’єктів заповідного фонду. Цю точку зору підтримали десятки докторів і кандидатів наук – екологів, авторитетів в заповідній справі. Вони покликали владні структури виключити зони екологічних катастроф та радіологічні пустелі із заповідного фонду як такі, що суперечать самому розумінню заповідників в якості еталонів недоторканої природи. Такі зони можуть розглядатись виключно як експериментальні радіоекологічні полігони.
   І нарешті. В ті часи, звичайно, ніхто не чекав такого швидкого розпаду імперії, а створення цього заповідника в підпорядкуванні Держкомприроди розцінювалась як спроба Москви звалити на республіканський бюджет вирішення більшості проблем катастрофи на далеку перспективу.
  З тих часів минуло вже 30 років. Екологи спостерігають стабільні самовідновлювальні природні процеси. Відбувається постійне зменшення кількості радіонуклідів, які забруднили довкілля після вибуху четвертого реактора на ЧАЕС. За законами ядерної фізики за ці роки сумарна активність радіонуклідів зменшилась удвічі за рахунок розпаду цезію і стронцію, в чотири – плутонію.
  Після здобуття незалежності, в 1992 році був прийнятий Закон про національний природно-заповідний фонд, у якому була затверджена нова категорія – «біосферний заповідник». За статусом це природоохоронна, науково-дослідна установа міжнародного значення. Саме з цих позицій ми маємо всі законодавчі та екологічні підстави розглядати питання негайного створення Поліського (або Середньо-Поліського) біосферного заповідника. До його складу мають увійти створений Дніпровсько-Тетерівський національний природний парк (колишня вотчина Януковича), природно-заповідні об’єкти в Київській і Житомирській областях. Науковці мають детально обстежити всі території, які мають природну цінність для включення їх в майбутній біосферний заповідник. Необхідно відкинути можливість включення до складу цього заповідника всіх об’єктів, проблемами яких мають займатись дирекція зони, радіологічні служби, міліція. Потрібно уважно розглянути території, які найближчим часом будуть рекомендовані для включення до сільського і лісового господарства тощо.
  Щоправда, ця екологічна парадигма створення біосферного заповідника на сучасному етапі навряд чи отримає підтримку в уряді. Екологічну службу в апараті уряду, як відомо, очолює колишній соратник і вихованець «біглих» міністрів екології. Уміло уникнувши люстрації в міністерстві, знайшовши тепле місце в апараті Кабміну, подібні «екологи» ще довго не будуть давати зелене світло справжнім екологам-професіоналам.

Президент ВГО «Асоціація
природоохоронних територій України»,
Заслужений природоохоронець України                                                                  М. Стеценко


0 коментарі:

Дописати коментар