Природний заповідник Горгани

Загальна інформація
 
Горгани є одним з найбільш заліснених районів Українських Карпат, де значна частина лісових насаджень збереглась у природному недоторканому стані. Територія заповідника – царство гір, яке зачаровує величчю і недоступністю вершин, вкритих кам’яними розсипами, непрохідними заростями гірської сосни, первозданністю ялицевих та смерекових пралісів, таємничим світом лишайників, мохів, плаунів та папоротей, різноманітністю флори і фауни, багатством рідкісних ендемічних, реліктових видів, серед яких окрасою і гордістю, основним об’єктом охорони є кедрова сосна європейська.

Тут вершини та верхні частини схилів вкриті кам’янистими розсипами, що часто спускаються далеко вниз, у лісову зону. Такі розсипи мають місцеву назву “грехоти” або “горгани”, які займають більше 11 % відсотків території заповідника. Від цих кам’яних пустель, вкритих незвичайними узорами лишайників і пішла назва регіону.

Історія створення

Ідея організувати заповідник у Горганах виникла у львівських лісівників-науковців ще в 1940 році. Він мав починатися від витоків Лімниці й тягнутися до Довбушанки. Проте у післявоєнний період з гаслами «Стране нужен лес» почалося нищівне «освоєння» Карпат. Уціліли лише острівці пралісів, найбільше – на території сучасного заповідника. У 1957 році вперше за радянської влади проблему заснування заповідника в Горганах як найвищої форми природозбереження на офіційній нараді в Москві порушив надвірнянський лісівник Юрій Юркевич. Невдовзі в лісах, підпорядкованих Надвірнянському лісокомбінату, під охорону закону потрапили перші вісім пам'яток природи, потім утворилися невеликі державні заказники, завдяки чому в районі Довбушанських Горган збереглося багато унікальних природних комплексів.

У 1974 році тут було організовано Горганське заповідне лісництво. Ще тоді планувалося на основі цього лісництва створити заповідник. Проте лише 12 вересня 1996 року згідно з Указом Президента України було організовано природний заповідник «Горгани». До території заповідника увійшли ландшафтні заказники загальнодержавного значення "Джурджі" (754 га) та "Садки" (995 га), заповідні урочища "Черник" (103 га), "Гниляк" (150 га), "Новобудова" (217 га), "Ельми" (86 га), "Довжинець" (284 га), "Столи" (161 га).

Заповідник розташований у Надвірнянському районі Івано-Франківської області й охоплює площу 5344 гектари, з них більше 70 % – охоронна зона. В адміністративно-господарському відношенні територія заповідника розділена на два лісництва: Горганське (2654 га) та Черниківське (2690 га). Підпорядкування: Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Природні особливості

Природний заповідник розташований у найнедоступнішій високогірній і кам’янистій частині Горган – Довбушанських Горганах, у басейні річки Бистриці Надвірнянської з її численними притоками. Для рельєфу заповідної території характерна значна стрімкість кам’яних схилів, що відіграло позитивну роль у збереженні його гірських ландшафтів. Ґрунтовий покрив доволі строкатий, складається переважно з лісових буроземних, дерново-буроземних та гірсько-лучних буроземних грунтів. На території заповідника розвинута густа річкова мережа. Тут беруть свій початок близько 30 гірських річок, які є притоками р. Бистриці Надвірнянської.

Унікальність рослинного покриву заповідника в тому, що на більшій частині території він зберігся в природному майже незайманому стані, а своєрідність і різноманіття ландшафтних умов сприяли формуванню багатого видового складу рослин, серед яких значна частина рідкісних, реліктових та ендемічних.

Панівним типом рослинності є ліси, які займають 84 % площі. Більше половини з яких є пралісами, тобто лісами, яких не торкалась сокира людини. Лісові масиви відображають типове для Горган чергування природних буково-ялицевих, ялицево-смерекових, кедрово-смерекових пралісів та гірськососнового криволісся. Чисті смерекові деревостани мають у заповіднику найбільше поширення і займають майже половину покритої лісовою рослинністю площі.

У трав’яному покриві лісів за участю бука звичними є аконіт молдавський, підлісник європейський, зубниця залозиста, сугайники австралійський та карпатський, живокіст серцевидний, багаторядник шипуватий, голокучники дубовий та Робертів. На узліссях навесні з’являються ніжні дзвіночки підсніжника білосніжного, білоцвіту весняного, сині квітки сольданели гірської. З чагарників у лісах росте жимолость пухнаста, вовче лико, іноді зустрічається агрус відхилений, шипшина повисла. Традиційним супутником буково-ялицево-смерекових та ялицево-смерекових лісів з деревних порід є клен-явір.

З підняттям угору ліс стає дедалі похмурішим і прохолодним — тут переважає смерека. Під густим шатром смерекового лісу трав’яний покрив надзвичайно бідний. Схили в цих лісах вкриті переважно оксамитовим килимом моху, який обплетений нитками плаунів колючого та булавовидного.

У верхній частині смуги смерекових лісів поширена сосна кедрова європейська — релікт раннього голоцену. У смузі гірського лісового поясу значно поширені післялісові луки. Характерною особливістю їх є наявність великої кількості злаків. Подекуди окремими острівцями ростуть невисокі чагарники — ялівці звичайний та сибірський. Рано навесні на проталинах снігу першими з’являються синьо-фіолетові квітки шафрану Гейфелового.

Лісовий пояс вище 1300—1400 м над рівнем моря змінюється субальпійським з суворими кліматичними умовами, в яких формується смуга криволісся із заростей сосни гірської, що займають близько 339 га, рідше вільхи зеленої. Вони виконують важливу грунтозахисну та водорегулювальну роль: перешкоджають утворенню і сходу снігових лавин, запобігають ерозії, зсувам тощо. Вище від заростей сосни гірської розташовані кам’янисті розсипи, зайняті мохово-лишайниковою рослинністю.

Тваринний світ заповідника різноманітний і представлений типовими видами центральної частини Українських Карпат. Він тісно пов’язаний з висотними рослинними поясами. У субальпійському поясі зустрічається ряд гірських видів, не характерних для інших поясів: снігова нориця, гірський щеврик, альпійська тинівка.
Безхребетних тварин у заповіднику зустрічається понад 1000 видів. Серед них найбільш численною групою є комахи.

Фауна хребетних тварин заповідника налічує 149 видів. У річках заповідника поширена струмкова форель – красива риба з яскравими червоними та чорними плямами. По всій території зустрічається трав’яна жаба. В калюжах та заплавах потоків живуть і нерестяться альпійський та карпатський тритони, жовточерева кумка. В лісовому поясі зрідка можна зустріти плямисту саламандру. Поширеними є прудка та живородяча ящірки.

Фауна птахів налічує 103 види. В широколистяних лісах зустрічаються різні види строкатих дятлів, мухоловки, малинівки, в’юркові та інші. В чистих хвойних лісах гніздяться чорний та трипалий дятли, чижі, шишкарі, снігурі та багато інших. Біля верхньої межі лісу та на лісових галявинах мешкають глухар, гірський дрізд, щеврик лісовий. В субальпійському поясі живе альпійська гірська плиска, а на нижніх ділянках течії – біла плиска та перевізник. З денних хижих птахів і сов у заповіднику зустрічаються звичайний канюк, осоїд, великий та малий яструби, боривітер звичайний, сіра та довгохвоста сови.

Серед ссавців звичайними в заповіднику є олень європейський, кабан, козуля, заєць-русак, білка звичайна. З хижаків тут водяться ведмідь, рись звичайна, кіт лісовий, лисиця, видра річкова, норка європейська, тхір звичайний, два види куниць, зрідка заходять вовки.

Територія заповідника багата на рідкісні та зникаючі види рослин і тварин. 10 видів тварин заповідника мають міжнародний охоронний статус. Особливу групу (20 видів, або 5 %) становлять види, які занесені до Червоної книги України. Найбільш рідкісними з них є зозулинці чоловічий та шоломоносний, зозулині сльози яйцевидні, язичок зелений, лунарія оживаюча. Значна частина видів флори заповідника (19) є регіонально рідкісними: аконіт строкатий, дзвоники пильчасті, стародуб альпійський, відкасник безстебловий та інші. Про значний вік флори та її самобутність свідчить наявність реліктових та ендемічних видів. Зокрема, з реліктів зустрічаються гронянка багатороздільна, страусове перо звичайне, блехнум колосистий, баранець звичайний, вовче лико звичайне. Ендемічних видів 18, серед них королиця круглолиста, тоція карпатська, волошки мармароська і карпатська, гвоздика карпатська, фіалка відхилена та інші.

Що можна подивитись

Для проведення екопросвітньої роботи використовують екскурсійні маршрути та три науково-пізнавальні стежки: “Над Озером”, “Поленський схил” та висотоно-типологічний профіль “Джурджі”. Поза заповідною зоною прокладено кілька туристичних маршрутів, зокрема на гору Синячку (1402 м), з якої за гарної погоди відкриваються мальовничих краєвиди. Ранньою весною тут можна зустріти рідкісні види: шафран Гейфелів, підсніжник білосніжний, білоцвіт весняний та інші. Влітку луки вкриваються барвистим килимом різнотрав’я із перстача золотистого, ахірофоруса одноквіткового, арніки гірської, дзвоників персиколистих, скорзонери рожевої, волошки карпатської. В більш зволожених місцях гаму кольорів доповнюють орхідеї, яких на заповідній території зростає 11 видів.

На притоці Бухтівець, що тече через урочище Майдан, є чудовий водоспад, біля якого можна гарно відпочити, а на горі Березовачка в урочищі Черник біля с. Зелена є історична пам'ятка визвольних змагань УПА – бункер Грома. Трохи далі від заповідника знаходиться відомий усім поціновувачам природи Карпат Манявський водоспад, а по дорозі до нього – Манявський скит, старовинний монастир 17 ст., засновником якого є виходець із Афону монах Йов Княгинецький. Колись цей монастир підпорядковувся безпосередньо константинопольському патріарху. У с. Манява також створено музей ведмедя, спрямований на збереження виду бурого ведмедя в Карпатах.

Поруч з Надвірною розташований ще один цікавий туристичний об'єкт – Пнiвський замок. До появи Станiславської фортецi його вважали найсильнiшою твердинею Пiдкарпатського краю. Пнiвський замок збудували в другiй половинi XVI ст. дідичі волоського поxодження Куропатви, якi ще в другiй половинi XIV ст. дiстали цi землi за вiйськову службу вiд намісника Галичини Владислава Опольського. Остаточної форми замок набув у XVII сторіччі.
2007 року у міському парку ім. Івана Франка в Надвірній розпочалися розкопки залишків замку XIV ст. Старожили міста говорять, що під стінами розкопаного замку є підземні проходи. Ними можна вийти до Пнівського замку.

Для зацікавлених історією краю працює Музей історії Надвірнянщини – м. Надвірна, майд. Шевченка, 43.