Карадазький природний заповідник

Загальна інформація

У південно-східній частині Кримського півострова над перламутровим морем височіють піки таємничого й унікального миру - Кара-дага, що в перекладі з тюркського означає "Чорна гора". Швидше за все, ця назва пов'язана з темним кольором центральних хребтів Магнітного, Хоба-Тепе й Кара-агача, що мають вулканічне походження.

На невеликій території, 20 кв. кілометрів суши й 9 кв. км моря, розташований чудовий витвір природи зі звивистими морськими бухтами, скелястими обривами, зеленими долинами та лісами.

Історія створення

А 120-150 млн. років тому на цім місці було морське мілководдя, суцільно засіяне вулканами, які виливали лаву й викидали хмари попелу в повітря й воду. Дивишся навколо, і майже не віриться, що це райське місце колись палахкотало вогнем. Приблизно 1-2 млн. років тому відбувся розлам земної кори, у результаті чого одне з вулканічних жерл було розрізано прямо по кратеру, виявивши миру "душу" вулкана. Таке враження, що перебуваєш у музеї природи, тільки під відкритим небом. Сама природа, оголивши геологічні шари, сховані під товщами порід, розкриває перед людиною таємниці прадавнього світу. Саме тому Кара-даг як магнітом притягає геологів з різних частин світла.

Таке унікальне місце не могло залишитися непоміченим. Серйозні й систематичні дослідження почалися в 1914 р., коли В'яземський Т.І. заснував тут першу у світі багатопрофільну наукову станцію. Сам же заповідник біло створено на базі наукової станції в 1979 році. Майже ціле сторіччя геологи й географи, метеорологи й фізики, зоологи й ботаніки вивчають різноманітний, наповнений загадками світ Кара-дага. Наукові співробітники біостанції продовжують справу вчених- ентузіастів минулого століття. Але Чорна гора зберігає в собі ще безліч нерозкритих таємниць. Щоб дати бажаючим можливість доторкнутися до краси цього прадавнього місця, у заповіднику прокладений екологічний маршрут.

Природні особливості

Загадки й ребуси зустрічаються тут на кожному кроці. Усім відомо, що сонце встає на сході. Але на Кара-даге це непорушне правило іноді порушується. Є тут місця, де, згідно з компасом, воно встає на півночі, а то й на заході. Провиною є магнітні аномалії, розкидані по всій території.

Уздовж скелястих схилів прибережної смуги зустрічаємо вигадливі фігури, які довгі роки виточував вітер. Люди дали таким чудовим вивітрюванням свої імена. Якщо вдень це "пряниковий кінь", "чортовий палець", "золоті ворота", то вночі, особливо при повному місяці, статуї перетворюються у загрозливих примар. У минулому чудесний куточок Кара-даг вважався небезпечним місцем. Дикі неходжені тропи й химерные скельні статуї вселяли страх. Вірили, що людина, що потрапила туди, вже не повернеться, тому що її поглине похмурий мир, що не знає пощади.

Хоча так вважали не всі. На горі Святій, найвищому піці Кара-дага (577м. н.у.м.), є могила, у якій, кажуть, похований святий. З усіх кутоків до неї стікалися тисячі прочан просити заспокоєння й зцілення. Вважалося, що, провівши три ночі на цьому місці, зцілишся від усіх хвороб. Зараз гора Свята - абсолютно заповідна зона, куди допускаються тільки вчені. Заповідний статус Кара-даг одержав в 1979 році. До цього багато поколінь збирали тут яшму, сердоліки, агати, рвали квіти й полювали на козуль, зовсім не замислюючись про те, що коли-небудь ці багатства можуть зникнути. Щоб зберегти цей унікальний куточок природи тут і був створений заповідник.
На Кара-дазі переплітаються різноманітні екосистеми: ліс, степ, скелі, море. Піднімаючись по стежці повз скельні статуї, попадаєш у запашний степ з м'яким морем ковили, у якій потопає тропа. Поступово степ переміняється зеленими гаями, що перетікають у тінисті ліси. На цієї невеличкій, здавалося б, території зосереджене близько 49 % усієї Кримської флори. Тут можна побачити рослини, що не зустрічаються більше ніде, так звані ендеміки.

З усіх боків дзенькають пташині голоси. І це не дивно, тому що на Кара-даге зустрічається близько 200 видів птахів. На більших прибережних валунах можна зустріти баклана хохлатого. Під час гніздового періоду бухта закрита для відвідувачі щоб ніхто не порушив пташину ідилію. Іноді баклани гніздяться поруч із чайками й між ними нерідко виникають сварки за гніздову територію.

У душах тих, хто хоча б раз пройшовся по стежках Кара-дага, вдихнув запах ялівця, чебрецю й полиню, посидів на його схилах, помилувався сходом і торкнувся поглядом обрію, назавжди поселиться частка духу Чорної гори й особливе почуття причетності до "карадазької" таємниці. Сюди хочеться вертатися знову й знову.