Зонування природно-заповідних територій України

Перш за все визначимо, що таке зонування природно-охоронної території. Зонування – це поділ певної природоохоронної території на ділянки (функціональні зони), в яких будуть різні режими збереження, відтворення та використання природних ресурсів в залежності від особливостей та потреб природних комплексів, що охороняються.

В Україні зонування є обов’язковим при створенні природоохоронної території і передбачене законодавством. Зонування є досить цікавим питанням, адже кожний національний природний парк, чи біосферний заповідник чи регіонально-ландшафтний парк є особливим як за своєю природою, так і за історією. Мається на увазі, що різні види екосистем вимагають різних режимів збереження. Наприклад, букові праліси Карпат не потребують впливу людини для свого існування, а ось в такій екосистемі, як луки, має відбуватися сінокосіння. Інакше, луки можуть почати заростати чагарниками. Крім того, велику роль грають і потреби місцевого населення, традиційні види землекористування. Отож, під час зонування мають враховуватися як природні особливості так і потреби місцевого населення, а крім цього слід завжди пам’ятати, що перше завдання будь якої заповідної території – охорона і збереження природи.

У зонуванні різних територій ПЗФ, звичайно, є відмінності. В основному, зонування застосовується для національних природних парків, біосферних заповідників, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків та парків – пам’яток садово–паркового мистецтва. Зонування природно–заповідних територій здійснюється згідно з вимогами закону України „Про природно–заповідний фонд”, але крім цього при зонуванні національних природних парків враховуються рекомендації МСОП, а біосферних заповідників – принципи Севільської стратегії.

Ми розглянемо більш детально зонування національних природних парків, біосферних заповідників та ботанічних садів. Зонування дендрологічних парків, зоологічних парків та парків – пам’яток садово–паркового мистецтва є схожим на зонування ботанічних садів, а регіональних ландшафтних парків – на зонування національних природних парків. Щодо природних заповідників, то традиційно в Україні склалося, що тут виділяється одна зона – заповідна, яка, як ми дізнаємося далі, призначена лише для наукової роботи, а не для туристичної та рекреаційної діяльності. Тому, відвідування природних заповідників туристами не дозволяється, хоча у деяких природних заповідниках є певна територія, присвячена розвитку екоосвіти. Там, зазвичай розроблені екостежки. У природному заповіднику іноді виділяється територія для забезпечення потреб самого заповідника та його працівників (наприклад, сінокоси, випаси, городи, паливо). Ця територія не має перевищувати 1-2% загальної площі. Навкруги ж заповідника виділяється охоронна зона з метою запобігання негативного впливу людської діяльності.

Зонування ботанічних садів

У ботанічних садах працюють над збереженням, вивченням, акліматизацією, розмноженням в спеціально створених умовах та ефективним господарським використанням рідкісних і типових видів місцевої та світової флори. Так, працівники ботсадів створюють, поповнюють та зберігають ботанічні колекції, ведуть наукову, навчальну та освітню роботу.

У ботанічних садах, дендрологічних парках, парках – пам’ятках садово–паркового мистецтва виділяють заповідну, експозиційну, наукову, адміністративно–господарську зони, а в зоологічних парках – експозиційну, наукову та господарську.

Заповідна зона призначена для створення, охорони та відновлення колекцій. Її відвідування забороняється, а дозволяється лише з метою наукових досліджень. В експозиційній зоні проходять екскурсії та лекції, відвідувачі мають можливість ознайомитися з експозиціями ботсаду. На території наукової зони розміщуються експериментальні ділянки, колекції, проводяться наукові дослідження.

Адміністративно-господарська зона слугує для розміщення службових та господарських приміщень ботанічного саду та господарської діяльності.

Зонування біосферних заповідників

Біосферні заповідники мають міжнародне значення і є природоохоронними, науково-дослідними установами. Вони створюються з метою збереження найбільш типових природних комплексів, підвищення екологічної освіти та забезпечення збалансованого розвитку регіонів.

Згідно з законом України „Про природно–заповідний фонд” під час зонування біосферних заповідників виділяється три головні зони: заповідна (природне ядро), буферна зона та зона антропогенних ландшафтів. У свою чергу відповідно до Севільської стратегії біосферних резерватів зона антропогенних ландшафтів визначається як перехідна або транзитна зона, але її суть лишається тією ж. Слід зазначити, що біосферні резервати за своєю суттю є аналогічними біосферним заповідникам і можуть створюватися на основі природних заповідників або національних природних парків.

Заповідна зона може складатися з одного або декількох ядер і є основною частиною біосферного заповідника. Вона призначена для охорони, збереження та відновлення найменш порушених природних комплексів. Тут можна проводити лише науково–освітню діяльність за умови, що вона не шкодить природним комплексам. Відвідування заповідної зони туристами не дозволяється. Мінімальна площа заповідної території при крупно мозаїчній структурі має бути не менше 1000 га. Також можуть ще виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких належать регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища. Тобто загадані категорії ПЗФ можуть входити до біосферного заповідника. Зона регульованого заповідного режиму виділяється тоді, коли абсолютно заповідний режим призводить до негативних впливів на заповідні екосистем. Наприклад, якщо ми хочемо зберегти луки, то для цього є необхідним сінокосіння або випасання худоби. Якщо ж ми просто так лишимо луки, то є велика ймовірність заростання чагарниками. У той же час, сінокосіння та випасання теж мають регулюватися, бути помірними і не шкодити збереженню природи.

Ділянки особливо цінних екосистем можуть бути і поза межами заповідної зони. У разі наявності таких ділянок у зоні антропогенних ландшафтів вони оточуються ділянками буферної зони.

Буферна зона зазвичай оточує ядра і слугує для їхньої охорони та нейтралізації діяльності, яка відбувається у перехідній зоні або зоні антропогенних ландшафтів. Саме наявність буферної зони має унеможливлювати контакт заповідної та перехідної зон, що є надзвичайно важливим для збереження біорізноманіття природних ядер. Ширина буферної зони не може бути меншою одного кілометра. У буферній зоні може відбуватися екоосвітня, екотуристична діяльність, а також прикладні та фундаментальні дослідження.

У свою чергу в перехідній зоні або зоні антропогенних ландшафтів вже є населені пункти, відбувається традиційна сільськогосподарська та інші види діяльності (лісокористування, водокористування). Вона слугує для забезпечення раціонального використання природних ресурсів. ЗАЛ оточує буферну зону, не має обмежень у просторі, адже її розміри можуть змінюватися відповідно до потреб.

Трохи про розміри... Розміри заповідної зони відрізняються залежно від стану екосистем та регіону, в якому виділяється заповідне ядро. Так, у відносно екологічно стабільних регіонах та мало порушених екосистемах заповідне ядро становить не менше 50% території біосферного заповідника або 75% від площі його природних територій; у екологічно мало стабільних та середньо порушених природних територіях – 40% від усієї площі; в екологічно нестабільних та сильно порушених природних територіях – не менше третини загальної площі або 25% від площі природних територій.

Структура усіх трьох зон спочатку була задумана як серія концентричних кіл. Однак, далеко не завжди так відбувається внаслідок певних місцевих умов та потреб.

Зонування національних природних парків

Національні природні парки мають загальнодержавне значення і є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами. До їхніх завдань належить збереження, відтворення і ефективне використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливе природоохоронне, оздоровче, історико-культурне, наукове, освітнє та естетичне значення.

В Україні при зонуванні національних природних парків виділяють чотири зони: заповідну, зону регульованої та стаціонарної рекреації і господарську зони.

Заповідна зона, як і у випадку біосферного заповідника призначена для охорони, збереження та відновлення найбільш цінних природних комплексів.

Зона регульованої рекреації грає роль захисту для заповідної зони, оберігає її від негативного впливу людини чи природних чинників, а також слугує для регулювання рекреаційного навантаження. Зона регульованої рекреації, як і буферна зона, в ідеалі оточує заповідну зону. Ширина такої оточуючої смуги має бути не меншу 1 кілометра, але площа зони регульованої рекреації не має перевищувати площі заповідної зони. До зони регульованої рекреації належать території, які мають рекреаційне, еколого-освітнє, культурно-виховне та науково-пізнавальне значення. У цій зоні є екологічні стежки, а також маршрути екологічного туризму та постійних екскурсій. У той же час тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство і мисливство. Дозволяється ведення господарства, але за умови, якщо воно не здійснює негативний вплив на екосистеми.

Зона стаціонарної рекреації слугує для розміщення готелів, кемпінгів, інших об’єктів рекреаційної інфраструктури. Зона стаціонарної рекреації межує із зоною регульованої рекреації та господарської зоною і є найменшою за площею серед усіх зон національного природного парку. Вона не може перевищувати 10% національного природного парку. Іноді зона стаціонарної рекреації межує із заповідною зоною, якщо вона на межі із заповідною зоною представлена природними ділянками не менше одного кілометра.

Господарська зона призначена для проведення на її території господарської діяльності з метою виконання покладених на парк завдань. Також на території господарської зони можуть розміщуватися населені пункти і відповідно землі інших землевласників та землекористувачів. Господарська діяльність має здійснюватися з додержанням вимог охорони довкілля. Господарська зона може оточувати зони регульованої та стаціонарної рекреації, а її розміри змінюються в залежності від потреб, які виникають.

Трохи про розміри... Розміри заповідної зони в НПП також залежать від регіону, де знаходиться парк, та стану природних територій даного регіону. У екологічно стабільних регіонах та на мало порушених територіях площа заповідного ядра складає більше третини від усієї площі; у екологічно мало стабільних та середньо порушених природних територіях – більше 20% від усієї площі; в екологічно нестабільних та сильно порушених природних територіях – 15% від загальної площі національного природного парку або 10% від площі його природних територій.

Важливо те, що функціональне зонування національного природного парку, як і біосферного заповідника, є передумовою його подальшого розвитку, збереження біорізноманіття та раціонального природокористування. Власне зонування НПП здійснюється з метою забезпечення таких функцій: збереження біорізноманіття, забезпечення наукової, еколого-освітньої, культурно-виховної, рекреаційної діяльності та раціонального, екологічно-збалансованого природокористування.

Підсумовуючи, слід зазначити, що розробку зонування доцільно починати вже із самого початку проектування природно-заповідної території. Для забезпечення якісного зонування необхідно дослідити природні комплекси майбутньої природно-заповідної території, провести ряд наукових досліджень з метою визначення необхідного природоохоронного режиму для певних типів екосистем. Крім цього, при розробці зонування важливо залучати усіх зацікавлених сторін і особливо спілкуватися із місцевим населенням. Це забезпечить уникнення конфліктів у майбутньому. Зонування біосферних заповідників та національних парків є надзвичайно важливим сьогодні, адже біосферні заповідники сприяють забезпеченню сталого розвитку регіону, а національні природні парки виконують різноманітні функції, для забезпечення яких необхідним є впровадження кваліфікованого зонування. Щодо туристичної діяльності, то вона не забороняється і розвивається у буферній зоні біосферних заповідників, зонах регульованої та стаціонарної рекреації у національних та регіонально-ландшафтних природних парках. У природних заповідниках туристична діяльність не дозволяється.